К-52813/09-С Про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначені суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість та податку на прибуток - 23.06.2011 Прийняття

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2009, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків (СДПІ у м. Києві) від 10.12.2007 № 0000484310/3 про визначення ЗАТ "ОТП Банк"податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 10059,02 грн., в тому числі 6706,01 грн. –основний платіж та 3353,01 грн. –штрафні (фінансові) санкції; від 07.12.2007 № 0001014310/3 про визначення ЗАТ "ОТП Банк"податкових зобов’язань з податку на прибуток у сумі 11462845,64 грн., в тому числі 5434431,58 грн. –основний платіж та 6028415,06 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо підстав задоволення позову вмотивований тим, що позивач правомірно в податковому обліку з податку на додану вартість за травень 2005 року –вересень 2006 року не включив до обсягу поставок, що підлягають оподаткуванню, обсяг операцій з надання Запорізькою філією агентських послуг за договорами доручення на здійснення агентської страхової діяльності, оскільки ці операції відповідно до підпункту 3.2.3 пункту 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість"( Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) не є об’єктом оподаткування; правомірно відповідно до підпунктів 12.2.1, 12.2.2 пункту 12.2 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"( Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) відніс до валових витрат суми страхового резерву, сформованого під видані банком гарантії, які згідно з Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 № 279 (z0474-00) , є нестандартними; а відповідно до підпунктів 8.2.1. 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 ст. 8 цього Закону, підпункту 5.3.3 пункту 5.3 ст. 5, підпункту 7.4.2 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР зменшив скоригований валовий дохід на суму амортизації, нарахованої на балансову вартість обладнання охоронно-пожежної сигналізації, а також мультимедійного проектору і комутаторів за ставками, встановленими для основних фондів 2-ї групи та 4-ї групи відповідно, та визначив балансову вартість легкового автомобіля для нарахування амортизації в цілях оподаткування з врахуванням ПДВ, сплаченого постачальнику автомобіля у зв’язку з його придбанням.

В касаційній скарзі СДПІ у м. Києві просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій підпунктів 4.1.4, 4.1.6 пункту 4.1 ст.4, пункту 5.1. підпунктів 5.2.2, 5.2.4 пункту 5.2 ст. 5, підпункту 8.2.2 пункту 8.2, підпунктів 8.3.1, 8.3.2 пункту 8.3, підпунктів 8.4.1. 8.4.4 пункту 8.4, підпункту 8.6.1 пункту 8.6, підпункту 8.7.1 пункту 8.7, підпункту 8.8.1 пункту 8.8 ст. 8, підпунктів 12.1.2, 12.2.2 ст. 12 Закону № 334/94-ВР, підпункту 3.1.1 пункту 3.1, підпункту 3.2.3 пункту 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не допущено порушень правил ведення податкового обліку, з якими контролюючий орган пов’язував донарахування сум податкових зобов’язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно спірних податкових повідомлень-рішень. З цим висновком, однак, можна погодитися лише частково.

Так, в судовому процесі встановлено, що Запорізька філія ЗАТ "ОТП-Банк"впродовж травня 2005 року - вересня 2006 року на підставі договорів доручення на здійснення агентської страхової діяльності, укладених банком та страховими компаніями, надала агентські (посередницькі) послуги цим страховим компаніям (страховикам) щодо укладення договорів страхування на умовах, визначених страховиками, отримавши за ці послуги комісійну винагороду в загальній сумі 33530,02 грн., яку в податковому обліку не включила до обсягу продаж, що підлягає оподаткуванню за ставкою 20 %.

Скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 10.12.2007 № 0000484310/3 про визначення ЗАТ "ОТП Банк"податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 10059,02 грн., в тому числі 6706,01 грн. –основний платіж та 3353,01 грн. –штрафні (фінансові) санкції, суд правильно застосував норму підпункту 3.2.3 пункту 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР, якою встановлено, що не є об’єктом оподаткування, зокрема операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов’язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Недивлячись на те, що вказані послуги безпосередньо надавалися філією банку, з юридичної точки зору їх виконавцем був банк, наявність у якого ліцензії на здійснення відповідної діяльності СДПІ не оспорюється.

Відповідає фактичним обставинам справи та правильному застосуванню норм підпунктів 8.2.1, 8.2.2 пункту 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР висновок судів попередніх інстанцій про правомірне нарахування позивачем амортизації на балансову вартість системи обладнання охоронно-пожежної сигналізації, мультимедійного проектору і комутаторів за нормами, встановленими для основних фондів 2-ї групи та 4-ї групи відповідно. Суд правильно виходив з того, що система обладнання охоронно-пожежної сигналізації є самостійним по відношенню до будівлі, в якій вона влаштована, об’єктом основних фондів, а тому у контролюючого органу не було підстав для зменшення в податковому обліку нарахованої позивачем амортизації на балансову вартість цього обладнання з посиланням на необхідність застосування норм амортизації, встановлених для основних фондів 1-ї групи.

Встановлені судом технічні характеристики мультімедійного проектора та комутаторів, а також процес використання цих пристроїв банком в господарській діяльності, зокрема комутатора для одержання сигналу АТС для телефонів, що не мають прямого підключення до аналогової міської АТС, свідчать про правильне нарахування позивачем амортизації на балансову вартість цих пристроїв як основних фондів 4-ї групи.

Разом з тим, не можна погодитися із висновком судів попередніх інстанцій про правомірність дій позивача щодо нарахування амортизаційних відрахувань в податковому обліку на балансову вартість легкового автомобіля, визначену з врахуванням ПДВ, сплаченого у зв’язку з його придбанням. Такий висновок суперечить нормі підпункту 8.4.1 пункту 8.4 ст. 8 Закону № 334/94-ВР, згідно з якою у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Застосовуючи правило тлумачення правової норми від зворотного, слід дійти висновку, що лише відсутність у платника податку на прибуток статусу платника податку на додану вартість є юридичним фактом, що породжує у нього право нараховувати амортизацію в цілях оподаткування на балансову вартість основних фондів з врахуванням ПДВ. Будь-яких інших виключень, в тому числі стосовно конкретизації об’єкту основних фондів, закон не встановив.

Помилковим є і застосування судом підпунктів 12.2.1, 12.2.2, 12.2.3 пункту 12.2 ст. 12 Закону № 334/94-ВР при вирішення даного спору.

Відповідно до цих підпунктів в редакції Закону України від 24.12.2002 № 349-ІУ (349-15) , чинній до 30.07.2004 (період, за який згідно з актом перевірки від 19.04.2007 № 387/43-10/21685166 здійснена перевірка ЗАТ "ОТП Банк", - з 01.01.2004 по 30.09.2006) будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів, а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів, інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно з законодавством.

З урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків - 20 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду (з 30.03.2005, тобто з дати набрання чинності Законом України від 25.03.2005 № 2505-ІУ (2505-15) , яким внесені зміни в підпункт 12.2.3, - 10 відсотків). Законом України від 01.07.2004 р. N 1957-IV (1957-15) підпункт 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону № 334/94-ВР викладено в новій редакції, згідно з якою будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Відповідно до підпункту 12.2.4 цього пункту у разі коли за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3 цієї статті, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для визначення обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3 цього пункту, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду.

Отже, Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) чітко встановив, що для розрахунку суми страхового резерву, сформованого комерційним банком для відшкодування можливих втрат внаслідок здійснення активних банківських операцій, які відносяться до його господарської діяльності згідно із законодавством, яку банк в податковому обліку вправі віднести до валових витрат, береться лише та сума страхового резерву, яка сформована під наявну дебіторську заборгованість, що згідно з методикою, встановленою Національним банком України, визнана нестандартною, і яка обліковується в балансі банку на кінець звітного податкового періоду. Доводячи правомірність зменшення в податковому обліку позивача за 2004 рік (І-ІУ квартали), за 2005 рік (І-ІУ квартали) та за 9 місяців 2006 року (І-ІІІ квартали) сум валових витрат по операціях, пов’язаних з формуванням страхового резерву, на загальну суму 19140286,59 грн., та збільшення валового доходу на 2202567,10 грн. (сума невикористаного страхового резерву), СДПІ посилається на те, що позивач при розрахунку суми страхового резерву, яка може приймати участь у визначенні валових витрат, включив суми гарантій, виданих банком за третіх осіб, по яких банк реальних виплат не здійснив, у зв’язку з чим дебіторська заборгованість за цими гарантіями відсутня. На підтвердження цього доводу СДПІ посилається на те, що суми наданих, але не виплачених гарантій обліковувались банком на позабалансових рахунках, а в балансі заборгованість дебіторів на цю суму відсутня.

Ці обставини, однак, залишилися поза увагою суду, тоді як підлягали перевірці і встановленню в судовому процесі як такі, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки від цього залежить правильність висновку щодо правомірності збільшення контролюючим органом в податковому обліку позивача валового доходу та зменшення валових витрат на вказані вище суми.

Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України…підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на те, що податкові зобов’язання з податку на прибуток позивачу визначені з підстав вчинення кількох різних порушень Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) , а судами попередніх інстанцій не встановлено, в яких саме сумах були донараховані податкові зобов’язання та застосовані штрафні (фінансові) санкції у зв’язку з кожним із вище зазначених порушень, ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.12.2007 № 0001014310/3 підлягають скасуванню повністю з направленням справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити повно та всебічно обставини справи та вирішити спір, правильно застосувавши норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, частинами 2 та 4 ст. 227, ст.ст. 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2009 в частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 07.12.2007 № 0001014310/3 про визначення ЗАТ "ОТП Банк"податкових зобов’язань з податку на прибуток у сумі 11462845,64 грн., в тому числі 5434431,58 грн. –основний платіж та 6028415,06 грн. –штрафні (фінансові) санкції. Справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції.