колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г., Стародуба О.П., Тракало В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження за наявними у справі матеріалами за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Луганської області про зобов’язання сплатити недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Луганської області на постанову Кіровського міського суду Луганської області від 25 січня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2008 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є учасником війни та має відповідний статус, визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Відповідно до положень статті 14 цього Закону йому щорічно до 5 травня повинна виплачуватися разова грошова допомога в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Проте грошова допомога виплачувалася позивачу не в повному розмірі. Просив зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Луганської області сплатити недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги як учаснику війни за 2002 –2007 роки в розмірі 5598,07 грн.

Постановою Кіровського міського суду Луганської області від 25 січня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_1 3413,35 грн. за 2004 –2007 роки за рахунок коштів Державного бюджету України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2008 року апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Луганської області задоволено частково. Постанову Кіровського міського суду Луганської області від 25 січня 2008 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобовязано управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Луганської області нарахувати ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги як учаснику війни за 2004, 2007 роки в розмірі 1440,35 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказуючи на допущені, на думку управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника війни.

Частиною 5 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у 2004 році позивачу взагалі не було виплачено щорічну разову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , яка нараховувалась з врахуванням обмежень, встановлених статтею 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік". Проте рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"визнані неконституційними та втратили чинність.

У 2005, 2006 роках позивач отримав щорічну разову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) у розмірі 50 грн. з врахуванням обмежень, встановлених статтею 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік"та статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"відповідно. Зазначені норми Законів були чинними протягом 2005 –2006 років та Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , не визнавались.

У 2007 році позивач отримав щорічну разову грошову допомогу у розмірі 55 грн. з врахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік". Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнано неконституційними.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов в частині стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги лише за 2004, 2007 рік, виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) визнано неконституційним положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", а рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) –положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", тому відповідач повинен виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу за 2004 рік відповідно до положень частини 5 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"та компенсувати різницю між сумами фактично виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік та належної йому відповідно до положень частини 5 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції можна погодитись лише частково.

Відповідач у поданих апеляційній та касаційній скаргах стверджує, що визначена статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" грошова сума була виплачена позивачу до 5 травня 2007 року, тобто під час дії зазначеної норми Закону (489-16) , а тому його дії відповідали вимогам чинного на той час законодавства.

Положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення, яке не має зворотної дії в часі, тому у суб’єкта владних повноважень після його прийняття не виникло додаткових зобов’язань щодо перерахунку раніше виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги.

Апеляційний суд зазначених обставин не перевірив, дату фактичної виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік не встановив, а тому прийшов до передчасного висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік.

Крім цього, суд першої інстанції, всупереч вимогам частини 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, яка зобов’язує суд вживати передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, не звернув увагу та не дав жодної оцінки наступним обставинам. Позивач з приводу зобов’язання сплатити недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги за 2004 рік звернувся до суду лише у січні 2008 року, тобто з пропущенням встановленого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) річного строку для звернення до адміністративного суду проте суд в порушення положень частини 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи, не обговорив та не вирішив питання про поновлення пропущеного строку.

Відповідач в апеляційній скарзі наполягав на застосуванні судом строків звернення до суду, визначених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, проте апеляційний суд зазначеної помилки, допущеної судом першої інстанції, не виправив.

Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Оскільки зазначені порушення норм процесуального права, допущені судами, унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Луганської області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2008 року та постанову Кіровського міського суду Луганської області від 25 січня 2008 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.