2а-2845/07 Про стягнення суми бюджетної заборгованості - 22.06.2011 Прийняття

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова, управління Державного казначейства Фрунзенського району м. Харкова, Головного управління Державного казначейства України у Харківській області

про стягнення бюджетної заборгованості,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Венттехсервіс"звернулося з адміністративним позовом до ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, УДК Фрунзенського району м. Харкова, ГУДК України у Харківській області про стягнення бюджетної заборгованості.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2007 р. (суддя Т.С.Перцова) у справі № 2а-2845/07, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –Ю.М.Філатов, судді: Н.С.Водолажська, М.І.Гуцал), позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача бюджетне відшкодування по декларації з податку на додану вартість за червень 2007 року у розмірі 1.000.101,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 1.700,00 грн.

Висновок судів попередніх інстанцій про наявність права в позивача на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість мотивований відсутністю правового зв’язку між правом позивача на включення сплаченої у зв’язку з придбанням товару суми податку на додану вартість до податкового кредиту і відповідно правом на бюджетне відшкодування такого податку та виконанням обов’язку щодо перерахування до бюджету суми вказаного податку його постачальниками в ланцюгу поставок товару.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У касаційній скарзі ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова вказує на неправильне застосування судовими інстанціями п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Позивачем згідно декларації з ПДВ за червень 2007р., яка надійшла до ДПІ Фрунзенського району м. Харкова 16.07.2007 р., та розрахунку суми бюджетного відшкодування, заявлено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку у розмірі 2.000.101,00 грн. Від'ємне значення об'єкта оподаткування підприємства у травні та червні 2007 року виникло за рахунок придбання товарів (продукти харчування та гігієнічні вироби) та сплати комісійної винагороди. У декларації платник визначив до відшкодування з бюджету податок на додану вартість шляхом повного перерахування на поточний рахунок підприємства.

На виконання пп.7.7.4 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"копія декларації від 18.07.2007 р. була подана позивачем до УДК у Фрунзенському районі м. Харкова.

У відповідності до пп. 7.7.5 п. 7.5 ст. 7 Закону ДПІ Фрунзенського району м. Харкова була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

За результатами перевірки складено акт №2580/16-016/31060630 від 15.08.2007р. та винесено податкове повідомлення-рішення № 0000291600/0 від 29.08.2007р. про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за червень 2007р. на суму 1.000.000,00 грн.

Згідно з даними перевірки сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню за червень 2007р. у розмірі 1.000.101,00 грн. буде підтверджена після отримання результатів зустрічних перевірок виробника (імпортера).

Як вбачається з матеріалів справи, 04.07.2007р. та 10.10.2007р. були направлені запити до СДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Харкові щодо проведення перевірки взаєморозрахунків TOB "Венттехсервіс"з TOB фірма "Пранк", яке є основним постачальником позивача в травні 2007р., але на вказані запити відповідь не надійшла.

Що на думку контролюючого органу є підставою для висновку про обґрунтованість зменшення заявленої позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі – Закон України №168/97-ВР (168/97-ВР) ), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) (зокрема у випадках, вказаних у п.п.7.7.2 п.7.7 ст. Закону України №168/97-ВР (168/97-ВР) – бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)).

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови податкового органу у підтвердженні заявленого бюджетного відшкодування позивачу податку на додану вартість у розмірі 1.000.101,00 грн., стала відсутність результатів зустрічних перевірок постачальника (контрагента позивача).

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано. Крім того, проведеною податковим органом перевіркою не встановлено порушень підприємством вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість у розмірі 1.000.101,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для відмови податкового органу у наданні висновків про відшкодування позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1.000.101,00 грн., знаходяться поза межами вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Між тим, надані позивачем документи давали судам першої та апеляційної інстанцій достатні підстави для висновку про сплату позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаного товару (послуг) контрагентам, які мали статус платників податку на додану вартість, а тому їх оцінка судовими інстанціями відповідає правильному застосуванню ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2007 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2008 р. у справі № 22-а-3583/08 (2а-2845/07 –номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.