Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 19.03.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2008 р.

у справі № 22-а-3592/08 (32/196 –номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Приватної фірми "Таврія"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

Приватна фірма "Таврія"звернулася до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду м. Києва від 19.03.2007 р. (суддя О.О.Хрипун), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –К.А.Бабенко, судді – О.М.Дурицька, М.В.Межевич), позов задоволено у повному обсязі: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 25.02.2004 р. №0001522301/3; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 20.08.2003 р. №0001512301/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору та 3.300,00 грн. витрат на проведення судової експертизи.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій про незаконність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення мотивовано тим, що позивачем правомірно було віднесено грошові кошти до валових доходів та податкового кредиту.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі відповідач вказує на неправильне застосування норм законів України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Працівниками податкової інспекції була проведена планова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 01.10.2000 р. по 01.05.2003 р., про що складений акт перевірки від 20.08.2003 р. №6236/23-100-13681438.

На підставі зазначеного акта 20.08.2003 р. відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення: №0001522301/0, яким згідно з пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", пп. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, п.4.5 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість"позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 108.280,00 грн., у тому числі 54.435,00 грн. - основного платежу та 53.845,00 грн. - штрафних санкцій; №0001512301/0, яким згідно з пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 103.870,00 грн., у тому числі 54.100,00 грн. - основного платежу та 49.770,00 грн. - штрафних санкцій.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.

Рішеннями ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 15.10.2003 р. №18021/10/23-116 та від 15.10.2003 р. №18022/10/23-116 про результати розгляду скарг податкові повідомлення-рішення від 20.08.2003 р. №0001522301/0, №0001512301/0 залишені без змін.

Рішенням ДПА у м. Києві від 22.12.2003 р. №10165/7/25-014 про результати розгляду скарги податкове повідомлення-рішення відповідача від 20.08.2003 р. №0001512301/0 залишено без змін та збільшено розмір застосованих штрафних санкцій по податку на прибуток на 4.330,00 грн.

Рішенням ДПА у м. Києві від 22.12.2003 р. №10166/7/25-014 про результати розгляду скарги залишено без змін податкове повідомлення-рішення відповідача від 20.08.2003 р. №0001522301/0, а також збільшено на 589,00 грн. розмір штрафних санкцій по податку на додану вартість.

У подальшому, рішенням ДПА України від 24.02.2004 р. №3002/7/25-1115 розмір донарахованих позивачу податкових зобов'язань змінений. Зокрема, цим рішенням скасоване податкове повідомлення-рішення відповідача від 20.08.2003 р. №0001522301/0 у частині донарахованого податку на додану вартість з операцій з повернення товарів від неплатників податку на додану вартість та у відповідній частині суму застосованої штрафної санкції. В інший частині податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 20.08.2003 р. №0001522301/0 та №0001512301/0 з урахуванням рішень ДПА у м. Києві залишені без змін.

На підставі рішення ДПА України від 24.02.2004 р. №3002/7/25-1115 ДПІ у Дніпровському районі м. Києва 25.02.2004 р. прийняті податкові повідомлення-рішення: №0001522301/3, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 54.151,00 грн., у тому числі 36.101,00 грн. - основного платежу та 18.050,00 грн. - штрафних санкцій; №0001512301/3, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в загальному розмірі 103.870,00 грн., у тому числі 54.100,00 грн. - основного платежу та 49.770,00 грн. - штрафних санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"та статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Так, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Відповідно до пункту 3.1 статті 3, пунктів 7.1, 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"об'єктом оподаткування цим податком є поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту; вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту, поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України. Особа - продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, чинній на час складання взаємовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість").

Відповідно до пп. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість'якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

З правового аналізу зазначених законодавчих норм випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Як встановлено судовими інстанціями, згідно акту перевірки позивач занизив скоригований валовий дохід за перевірені періоди на загальну суму 174,5 тис. грн. шляхом невключення до складу валового доходу передплат від суб'єктів підприємницької діяльності за 1 кв., II кв., III кв., IV кв. 2001 року - в сумі 43,6 тис. грн., за II кв., ІІІ кв., IV кв. 2002 року - в сумі 130,9 тис. грн., відповідно до даних оборотно-сальдових відомостей по рахунках 36, 702, 703, 704, 71, в яких зібрані дані первинних документів підприємства.

В акті зазначено, що позивачем не включено до валового доходу в 2002 році реалізацію кондитерських виробів на суму 132.990,00 грн. TOB "Таврія Плюс"відповідно до накладної та податкової накладної за №Т465 від 02.05.2002 року.

Відповідач також стверджує, що позивач завищив валові витрати на вартість послуг за користування телефонними лініями зв'язку, які були надані операторами зв'язку ВАТ "Телеком"та ЗАТ "Утел"TOB "Вікторія", у якого позивач орендував приміщення та сплачував йому грошові кошти за послуги зв'язку, в зв'язку з відсутністю у останнього ліцензії на право надання таких послуг та вартість послуг за користування телефонними лініями зв'язку ВАТ "Телеком"та ЗАТ "Утел"працівниками підприємства ПФ "Таврія"для власних потреб у загальній сумі 5,9 тис. грн.

Згідно п. 42 Правил користування місцевим телефонним зв'язком, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.97 р. № 385 (385-97-п) , позивач не переоформив договір на строк оренди про надання послуг зв'язку безпосередньо з оператором зв'язку і оплату послуг зв'язку проводив за рахунками орендодавця - TOB "Вікторія", в якого орендував приміщення для виробничих потреб.

Попередніми інстанціями встановлено та не спростовано відповідачем, що зазначені послуги зв'язку використані позивачем у орендованому приміщенні для його виробничої діяльності.

В Акті на підтвердження висновку про невключення до валового доходу отриманих передплат наявне лише посилання на дані регістрів бухгалтерського обліку, які не можуть слугувати достатньою підставою для визначення розміру отриманих позивачем валових доходів. Жодного посилання на первинні документи або конкретні господарські операції, які б підтвердили факти заниження валового доходу позивачем, в Акті не наведено.

Відповідачем також не зазначено від яких конкретно суб'єктів господарювання Позивач отримав передоплату, яку не включив до складу валових доходів відповідних звітних податкових періодів.

Зазначене свідчить про неправомірність нарахування позивачу податкового зобов’язання та незаконність податкового повідомлення-рішення.

Також колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача від 25.02.2004 р. №0001522301/3.

Що ж стосується твердження відповідача про заниження позивачем податного зобов’язання з ПДВ, то колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо його необґрунтованості, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період із 01.10.2001 р. по 01.04.2003р. позивачем здійснювались операції з реалізації товарів (переважно, продуктів харчування), які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість"(далі по тексту –Закону № 168) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу).

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону № 168 база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Відповідач в акті перевірки вказує те, що позивачем не включено до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість податок в сумі 34.908,00 грн., однак ним не враховано завищення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у травні 2002 року.

Відповідно до пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(далі-Закон 2181) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Як встановлено судовими інстанціями, у порушення вимог вказаної норми відповідач не визначив розміру завищення сум податкових зобов'язань позивача, і як наслідок, не встановив дійсного розміру податкового зобов'язання за цей податковий період.

Вказане свідчить про неправомірність нарахування позивачу податкового зобов’язання та незаконність податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 19.03.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2008 р. у справі № 22-а-3592/08 (32/196 – номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.