Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Міського споживчого товариства "КООП-Сільгосппродукти"

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2008 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2008 р.

у справі №2а-1137/08

за позовом Міського споживчого товариства "КООП-Сільгосппродукти"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

про визнання незаконною планову перевірку та визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

Міське споживче товариство "КООП-Сільгосппродукти"(далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова (далі - відповідач) про визнання незаконною планову перевірку та визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2008 р. (суддя -А.В. Зінченко) у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя - О.І. Сіренко, судді - З.Г. Подобайло, Л.В. Мельнікова) рішення суду першої інстанції скасовано в частині, закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійним акту перевірки відповідача щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій та в частині позовних вимог про визнання недійсним протоколу про адміністративне правопорушення. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, мотивуючі прийняте у справі судове рішення виходив з того, що судом першої інстанції не було належним чином встановлено всі обставини справи, що спричинило неповне вирішення спору по суті.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої - повністю.

Письмових заперечень на касаційну скаргу позивача від відповідача не надійшло.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що працівникам контролюючого органу на підставі направлень на перевірку від 12.03.2007 р. №182 та №183, була проведена перевірка господарської діяльності позивача щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності, за результатами якої складено акт на бланку від 14.03.2007 р. №000273.

У зазначеному акті податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.11, 13 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме —при проведенні розрахункових операцій з РРО не використовувався режим попереднього програмування найменувань, цін товарів та обліку їх кількості та не невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахункових операцій сумі, що зазначена в денному звіті Х-звіті на суму 25, 80 грн.

На підставі встановлених порушень та відповідно до п. 6 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", відповідачем було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 214, 00 грн.

Позивач не погоджуючись із висновками податкового органу, посилається на той факт, що його не було повідомлено про проведення перевірки.

Суд касаційної інстанцій погоджується із висновками судів попередніх інстанцій стосовного того, що зазначене обґрунтування не може бути прийняте судами до уваги, оскільки як вже було встановлено, спірна перевірка не була плановою та проводилась на підставі направлень та відповідно до плану затвердженого головою ДПА у Харківській області.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"від 04.12.1990 р. №509-ХІІ (з відповідними змінами та доповненнями) завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) виконують функції, передбачені ст.8 цього Закону, крім функцій, зазначених у п.2, п. 3, п. 8, п. 11, п.12, п.13, п.16, а також п.15 цієї статті у частині забезпечення виготовлення марок акцизного збору.

У разі коли зазначені в частині першій цієї статті органи державної податкової служби безпосередньо здійснюють контроль за платниками податків, інших платежів, вони виконують щодо цих платників ті ж функції, що й державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції.

Згідно з ч.1 ст.8 згаданого Закону Державна податкова адміністрація України здійснює безпосередньо функції, пов'язані зі здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.

Правовий аналіз вказаних норм Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) свідчить про те, що органи державної податкової служби є уповноваженими державою органами для здійснення функцій контролю за додержанням порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

При цьому, підстави, порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок та умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до їх проведення наведені в ст. 111 та 112 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Визначаючи правові наслідки недодержання вказаних вимог, законодавець передбачив право платника податків на недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки. Як вбачається з матеріалів справи, таким правом позивач не скористався, а відтак при фактичному допуску представників податкового органу до проведення перевірки відсутні підстави для скасування рішення відповідача про застосування штрафних санкції при доведеності вчиненого позивачем порушення.

При цьому, наявність фактів недодержання органом податкової інспекції порядку проведення перевірки, не може бути самостійною підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

З огляду на викладені приписи законодавства, такою підставою може стати лише спростування висновків контролюючого органу про вчинення позивачем порушень, зафіксованих у акті перевірки.

Крім того, відповідно до п. 11, 13 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості; забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Порушення позивачем зазначених пунктів підтверджується касовими чеками, складеним продавцем описом готівкових коштів, згідно яких на місці проведення розрахунків було 580, 84 грн., а згідно денного звіту РРО - 554, 24 грн.

Також судова колегія погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання акту перевірки недійсним.

За визначенням, наведеним у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

З наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу, вимога про визнання протиправними дій відповідача, в тому числі і по складанню рішення (акту), не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування рішення контролюючого органу, яким визначено суму податкових зобов'язань чи штрафних (фінансових) санкцій.

Так, відповідно до приписів ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220 КАС України (2747-15) судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу Міського споживчого товариства "КООП-Сільгосппродукти" слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Міського споживчого товариства "КООП-Сільгосппродукти"

залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2008 р. у справі № 2а-1137/08 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.