К-6631/08-С Про визнання недійсним рішення у частині нарахування суми податку на додану вартість - 22.06.2011 Прийняття

Мале підприємство "Марта –92"(надалі –позивач, МП "Марта –92") звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Державної податкової адміністрації в АР Крим (надалі –відповідач, ДПА в АР Крим) про визнання недійсним рішення.

Постановою Господарського суду АР Крим від 12.12.2007 р. (суддя –С.В. Яковлєв), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.03.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –К.В. Волков, судді: О.А. Щепанська, І.В. Черткова), позов задоволено частково: визнано нечинним рішення Державної податкової адміністрації в АР Крим від 09.03.2000 р. № 173/26-2/3 у частині нарахування позивачу фінансових санкцій у сумі 59 508,96 грн.; визнано нечинним рішення Державної податкової адміністрації в АР Крим від 09.03.2000 р. № 174/26-2/3 у частині нарахування позивачу податку на додану вартість у сумі 5 865,00 грн., пені у сумі 3 530,45 грн., фінансових санкцій з податку на додану вартість у 5 865,00 грн.; зобов’язано Державну податкову адміністрацію в АР Крим внести зміни у картку лицьового рахунку позивача виключивши заборгованість, яка нарахована згідно з рішенням від 09.03.2000 р. № 173/26-2/3 у частині нарахування податку на додану вартість у сумі 5 865,00 грн., пені у сумі 3 530,45 грн., фінансових санкцій з податку на додану вартість у сумі 5 865,00 грн. В іншій частині позовних вимог – у позові відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними положень підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(надалі Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ), та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 01.01.1998 р. по 01.12.1999 р., за результатами якої 02.03.2000 р. було складено акт №09.1-26-2/3-83 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", Порядку ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.02.1995 р. № 21 (v0021500-95) (в редакції постанови Правління Національного банку України від 13.10.1997 р. № 334 (z0530-97) ) (надалі Порядок).

На підставі акта було прийнято рішення № 174/28-2/3 про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення податкового законодавства від 09.03.2000 р., яким нараховано позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 28 443,00 грн., пеню у розмірі 17 144,98 грн. та фінансові санкції з цього ж податку на суму 28 443,00 грн. Крім того, відповідачем 09.03.2000 р. було прийнято рішення № 173/26-2/3 про застосування до позивача фінансових санкцій за порушення пункту 7 Порядку у розмірі 100 908,96 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з 01.01.1998 р. по 01.12.1999 р. придбавав у Приватного малого підприємства "Альфа-Виктор"(надалі –ПМП "Альфа-Виктор") зоотовари. За даними операціями ПМП "Альфа-Виктор"видало підприємству податкові накладні без зазначення у них: місцезнаходження підприємства продавця, податкового номера, номера свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану ва вартість, опис товарів та їх кількість.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як зазначалось вище, виписані ПМП "Альфа-Виктор"податкові накладні були заповнені із значними недоліками. Однак, позивач не звертався до постачальника з вимогою виправити вказані недоліки щодо форми накладних та не вжив жодних інших передбачених законодавством України заходів на їх виправлення. У зв’язку з чим, суди попередніх інстанцій погодилися із висновком податкового органу щодо неправомірності віднесення покупцем витрат до податкового кредиту та застосування у зв’язку з цим штрафних санкцій.

Крім того, відповідно до пункту 3 Порядку (v0021500-95) усю готівку понад встановлені ліміти залишку готівки в касі підприємства зобов'язані здавати у порядку і строки, встановлені установою банку для зарахування на їх рахунки. У разі, якщо ліміт залишку готівки в касі підприємства взагалі не встановлено, вся наявна готівка в його касі на кінець дня має бути здана до банку (незалежно від причин відсутності ліміту каси).

Пунктом 6 Порядку (v0021500-95) визначено, що підприємства, виконавчі органи селищних, міських та районних у містах рад мають право зберігати протягом 3 робочих днів понад встановлений ліміт у касах готівку, що одержана в банку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, відряджень, дивідендів (доходу); колективні сільськогосподарські підприємства, підприємства залізничного транспорту та морські порти для проведення таких виплат працівникам віддалених підрозділів, виконавчі органи сільських рад - протягом 5 робочих днів, включаючи день одержання готівки у банку. Після закінчення цих строків суми готівки, що не використані за призначенням, повертаються в банк не пізніше наступного робочого дня (клієнта та банку) і в подальшому видаються підприємствам за їх першою вимогою на ті самі цілі.

Згідно з пунктом 7 цього ж Порядку (v0021500-95) у разі здійснення підприємствами (індивідуальними підприємцями) готівкових розрахунків з іншими підприємствами (індивідуальними підприємцями) понад установлену граничну суму (3 тис. грн.) кошти в розмірі перевищення зазначеної суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі платника готівки одноразово (того дня, коли було здійснено таку операцію), з подальшим порівнянням одержаної суми із затвердженим лімітом каси.

Абзацом другим статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 р. № 436/95 (436/95) "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки"установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно копій первинних документів, зокрема квитанцій до прихідних касових ордерів від ПМП "Альфа-Виктор"позивач провів готівкові розрахунки в один день з однією фірмою на суму більше 3 000,00 грн., при встановленому 01.07.1999 р. ліміті залишку готівкових коштів у касі у розмірі 500,00 грн. Перевищення встановленого ліміту на час перевірки склало 20 700,00 грн. Даний факт підтверджується також висновком № 1059 судово-бухгалтерської експертизи за матеріалами кримінальної справи № 2345 від 28.12.2001 р., проведеної Кримським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл . проф. М.С. Бокаріуса, у якому зазначено, що експертизою встановлено перевищення позивачем встановленого ліміту залишку готівки у касі на суму 20 700,00 грн. за жовтень 1999 року.

Цією ж експертизою було підтверджено недонарахування до бюджету за період з 01.01.1998 р. до 01.01.1999 р. суми податку на додану вартість у розмірі 20 134,00 грн., а за 1999 рік у сумі 2 444,00 грн.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивачем не було надано жодного належного доказу, яким би спростовувалися висновки податкового органу, викладені в акті.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які зазначили, що відповідачем було обґрунтовано прийнято рішення №174/26-2/3 у частині донарахування податку на додану вартість у сумі 22 578,00 грн., пені у сумі 13 614,53 грн., фінансових санкцій у розмірі 22 578,00 грн., та рішення № 173/262/3 –у частині нарахування фінансових санкцій у сумі 41 400,00 грн. (20 700,00 грн. * 2).

Разом з тим, колегія Вищого адміністративного суду України не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, якими зобов’язано Державну податкову адміністрацію в АР Крим внести зміни у картку лицьового рахунку позивача виключивши заборгованість, яка нарахована згідно з рішенням від 09.03.2000 р. № 173/26-2/3 у частині нарахування податку на додану вартість у сумі 5 865,00 грн., пені у сумі 3 530,45 грн., фінансових санкцій з податку на додану вартість у сумі 5 865,00 грн., з огляду на наступне.

Так, справа в адміністративному суді може бути порушена за наявності між сторонами публічно-правового спору, оскільки у розумінні статті третьої Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) справа адміністративної юрисдикції ? це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов’язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод (стаття 2, пункт 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

З наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб’єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов’язки у сфері публічно-правових відносин.

У той же час, за змістом Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 р. № 276 (z0843-05) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.08.2005 р. за № 843/11123 (z0843-05) , цією Інструкцією встановлюється виключно порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), надходження яких контролюється органами державної податкової служби і які передбачені бюджетною класифікацією України за доходами до Державного бюджету України, місцевих бюджетів та державних цільових фондів, надходжень на погашення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками, а також сум штрафних (фінансових) санкцій та пені, що застосовуються до платників податків відповідно до чинного законодавства.

Пунктом 3.1 розділу 3 згаданої Інструкції (z0843-05) визначено мету відкриття органами державної податкової служби на кожний поточний рік особових рахунків за кожним платником та кожним видом платежу –облік нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету.

З правового аналізу наведених положень вбачається, що облік платежів у картках особового рахунку за своєю юридичною природою не є тими діями суб’єкта владних повноважень, які породжують для підприємства будь-які правові наслідки.

Отже, саме по собі відображення у картці лицьового рахунку відповідних даних не породжує для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права і обов’язки.

Таким чином, дії податкового органу по обліку платежів у картці лицьового рахунку неможливо вважати його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов’язки позивача у сфері публічно-правових відносин, а відтак вони не підпадають під дію пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Зважаючи на те, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає його змісту та не підлягає розгляду в суді, провадження в адміністративній справі у цій частині слід закрити.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню у частині зобов’язання Державної податкової адміністрації в АР Крим внести зміни у картку лицьового рахунку позивача виключивши заборгованість, яка нарахована згідно з рішенням від 09.03.2000 р. № 173/26-2/3 у частині нарахування податку на додану вартість у сумі 5 865,00 грн., пені у сумі 3 530,45 грн., фінансових санкцій з податку на додану вартість у сумі 5 865,00 грн. із закриттям провадження у справі у цій частині, у решті судові рішення слід залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 157, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в АР Крим задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду АР Крим від 12.12.2007 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.03.2008 р. у справі № 2-22/2283-2006А у частині позовних вимог про зобов’язання Державної податкової адміністрації в АР Крим внести зміни у картку лицьового рахунку Малого підприємства "Марта-92"виключивши заборгованість, яка нарахована згідно з рішенням від 09.03.2000 р. № 173/26-2/3 у частині нарахування податку на додану вартість у сумі 5 865,00 грн., пені у сумі 3 530,45 грн., фінансових санкцій з податку на додану вартість у сумі 5 865,00 грн. –скасувати. Провадження у справі в цій частині закрити.

У решті постанову Господарського суду АР Крим від 12.12.2007 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.03.2008 р. у справі № 2-22/2283-2006А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.