Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку

на постанову Господарського суду Луганської області від 31.01.2008 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2008 р.

у справі № 22-а-3458/08 (15/434н-ад номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Приватного підприємства "ТНіК"

до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

Приватне підприємство "ТНіК"(надалі –позивач, ПП "ТНіК") звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Державної податкової інспекції у м.Сєвєродонецьку (надалі –відповідач, ДПІ у м. Сєвєродонецьку) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Луганської області від 31.01.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –О.В. Рябцева, судді: А.П. Середа, Т.М. Мінська), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –Г.М. Міронова, судді: К.П. Горбенко, О.А. Нікулін), позов задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 09.01.2007 р. №0006452301/0 про визнання податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 440 191,08 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними положень підпунктів 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств"(надалі – Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) ), частини другої статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено невиїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Расінг"та Приватним підприємством "Нордоілмаркет"за період з 01.01.2005 р. по 30.06.2006 р., за результатами якої 19.12.2006 р. було складено акт № 1989/23-31023138 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток на суму 4 728 388,48 грн.; підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(надалі – Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ), що призвело до заниження податку на додану вартість за 2005 –2006 роки на суму 371 304,13 грн.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.01.2007 р. № 0006452301/0, яким було визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 440 191,08 грн., у т.ч. 293 460,72 грн. –основного платежу та 146 730,36 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 04.01.2005 р. між позивачем та Приватним підприємством "Нордоілмаркет"(надалі –ПП "Нордоілмаркет") було укладено договір №01/01-о про надання юридичних послуг.

Загальна сума послуг, надана позивачу у період, що перевірявся, за вказаним договором, склала 209 683,68 грн., у т.ч. 41 936,54 грн. податку на додану вартість.

Факт виконання умов договору підтверджено актами виконаних робіт, податковими накладними та рахунками-фактурами.

Крім того, 01.04.2005 р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Расінг"(надалі –ТОВ "Расінг") було укладено договори: №01/01-о про надання юридичних послуг; № 001/45/0 на рекламне обслуговування; №01/04/05 на інформаційне обслуговування.

На виконання вказаних договорів ТОВ "Расінг"за період з 01.04.2005р. по 31.03.2006р. надало позивачу послуги на загальну суму 819 213,23 грн., у т.ч. 136 535,54 грн. податку на додану вартість, що підтверджено актами виконаних робіт, податковими накладними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наявні у матеріалах справи первинні документи підтверджують обсяг та зміст господарських операцій за договорами.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 –п.5.7 цієї статті.

Згідно з приписами підпункту 5.3.8 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як правильно встановлено попередніми судовими інстанціями, нормами пунктів 5.3 –5.7 статті 5 зазначеного Закону, як іншими нормами податкового законодавства не було встановлено будь-яких обмежень щодо віднесення до складу валових витрат вартості придбаних у постачальника юридичних рекламних та інформаційних послуг, які використовувались у власній господарській діяльності.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що оскільки придбання послуг належним чином підтверджено позивачем, законодавчо встановленими первинними документами (актом про надання юридичних послуг) та зважаючи на те, що факт повної оплати таких послуг відповідачем не заперечується, у контролюючого органу були відсутні підстави для виключення їх вартості зі складу валових витрат підприємства та заперечення правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Посилання відповідача на незаконність дій осіб, які діяли від імені контрагентів під час укладення та виконання умов згаданих договорів не знайшли свого документального підтвердження. Доказів порушення ПП "ТНіК" податкового законодавства відповідачем також надано не було.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали нечинним податкове повідомлення-рішення від 09.01.2007 р. №0006452301/0.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Луганської області від 31.01.2008 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2008 р. у справі № 22-а-3458/08 (15/434н-ад номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.