Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Костенка М.І.

Усенко Є.А.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2010 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року

у справі № 2а-1641/10/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

за участю Прокуратури Миколаївської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" (далі –позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі –відповідач) задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення - рішення № 00000340/0 від 11 березня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ СП "Нібулон"3,40 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2010 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року та прийняти нове рішення –про відмову в задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час відображення операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Холес-Трейд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Кортес Авто", Товариством з обмеженою відповідальністю "Південь Агросвіт", Приватним підприємством "Ространсагро", Приватним підприємством "Скиф ПА", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сузір’я Овна", Приватним підприємством "Кассіопія Миколаїв", Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаїв Сільстрой", Товариством з обмеженою відповідальністю "Зерноекспорт Юг", Приватним підприємством "Трансагропродукт", Товариством з обмеженою відповідальністю "Виалан Агро", Товариством з обмеженою відповідальністю "Астарта Групп", Приватним підприємством "Агробудінвест", Товариством з обмеженою відповідальністю "Факел", Товариством з обмеженою відповідальністю "Металгруп М"по звітним деклараціям з податку на додану вартість за червень, липень, серпень, вересень 2009 року, за результатами якої складено акт № 228/40/14291113 від 02 березня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 00000340/0 від 11 березня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 10 727 863,64 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) у зв’язку з непідтвердженням правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за червень, липень, серпень, вересень 2009 року.

Зменшуючи суму бюджетного відшкодування, податковий орган виходив з того, що за результатами проведених органами державної податкової служби перевірок постачальників з метою виявлення платника, яким понесено фактичні витрати по сплаті податку на додану вартість, встановлено, що контрагенти позивача податкові зобов’язання з ПДВ в податкових деклараціях не відображали та, відповідно, податок до бюджету не сплачували.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ТОВ СП "Нібулон"включено до складу податкового кредиту суми, сплачені в ціні придбаних у контрагентів товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Крім того, фактичне виконання господарських операцій підтверджується, зокрема, видатковими накладними, витягами з реєстру отриманих та виданих податкових накладних, рахунками та рахунками-фактурами, платіжними дорученнями та товарно-транспортними накладними.

Також, по кожному періоду, в якому у позивача виникало право на бюджетне відшкодування, відповідачем проведено позапланові виїзні перевірки ТОВ СП "Нібулон"з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок.

При проведенні вищезазначених перевірок досліджувались всі первинні документи щодо взаєморозрахунків ТОВ СП "Нібулон" з його контрагентами. В свою чергу, порушень позивачем чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства під час проведення перевірок встановлено не було.

Доводи відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР, сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання колегія суддів відхиляє, оскільки, відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом (168/97-ВР) зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д"пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону № 168/97-ВР).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .