К-25468/08-С Про скасування рішення щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій - 16.06.2011 Прийняття

Постановою Господарського суду м. Києва від 07.05.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2008, позов задоволено: скасовано рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 14.12.2006 № 0003642340/0 про застосування до ТОВ "Автоцентр Київ"штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1486402,80 грн., встановлених пунктом 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"( Закон № 265/95-ВР (265/95-ВР) ).

Висновок суду про наявність підстав для задоволення позову вмотивований посиланням на встановлений в судовому процесі факт повернення ТОВ "Автоцентр Київ"покупцям сум попередніх оплат у зв’язку з розірванням договорів купівлі-продажу автомобілів без повернення товару (автомобілів), оскільки такий на момент внесення часткової оплати та повернення грошових коштів покупцям не був переданий.

В касаційній скарзі ДПІ у Святошинському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, доводячи, що судами першої й апеляційної інстанцій порушені стаття 1 та пункт 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ТОВ "Автоцентр Київ"просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

В судовому процесі встановлено, що фактичною підставою для застосування до ТОВ "Автоцентр Київ"штрафних (фінансових) санкцій згідно з рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, що є предметом розгляду у даній справі, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 14.12.2006 № 691/23-509/32384972, про порушення підприємством пунктів 1. 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР внаслідок непроведення через реєстратор розрахункових операцій розрахункових операцій про повернення покупцям у зв’язку з розірванням договорів купівлі-продажу грошових коштів у загальній сумі 297280,56 грн., сплачених за автомобілі як часткова оплата.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вимога пунктів 1, 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР щодо проведення розрахункових операцій з повернення грошових коштів покупцям стосується лише випадків повернення товару покупцем. Оскільки повернення товару не мало місце, операція з повернення грошових коштів є касовою, а не розрахункової операцією, у зв’язку з чим позивач правомірно оформив прийняття готівкових коштів від покупців прибутковими касовими ордерами та внесенням цих сум в касову книгу.

Такий висновок, однак, не відповідає правильному застосуванню статті 2, пунктів 1, 2 статті 3, пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР.

Статтею 3 цього Закону встановлено, що суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (надані послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом (265/95-ВР) , із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції (пункти 1, 2 цієї статті).

За визначенням статті 2 цього Закону розрахункова операція –це приймання від покупця готівкових коштів (платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а в разі застосування банківської платіжної картки –оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

З огляду на те, що Закон № 265/95-ВР (265/95-ВР) чітко визначає розрахунковою операцією, в тому числі і операцію з повернення покупцю готівкових коштів за повернутий товар (ненадану послугу), у суду не було законних підстав визнати операції з повернення позивачем покупцям автомобілів готівкою грошових коштів на загальну суму 297280,56 грн. у зв’язку з розірванням договорів купівлі-продажу такими, що не підпадають під сферу регулювання цього Закону (265/95-ВР) . При цьому положення норми статті 2 цього Закону стосовно повернення грошових коштів за повернутий товар суду слід було розуміти як повернення учасників договору купівлі-продажу, який є конклюдентним договором (вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди по всіх його істотних умовах), до попереднього стану. Про це свідчить і оговорка про ненадану послугу як одну із підстав повернення грошових коштів покупцю, тобто про відсутність реального виконання продавцем послуги договору.

Помилковою є і оцінка здійснених позивачем операцій з повернення покупцям грошових коштів касовими операціями з огляду, зокрема на те, що касові і розрахункові операції є різними за своїм змістом, послідовністю та оформленням операціями.

Порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права призвело до неправильного висновку щодо прав і обов’язків сторін, до ухвалення незаконних судових рішень.

Штрафні (фінансові) санкції, встановлені Законом № 265/95-ВР (265/95-ВР) , відповідно до статті 238 Господарського кодексу України є адміністративно-господарськими санкціями. У зв’язку з цим вони повинні застосовуватися з врахуванням вимог статті 250 цього Кодексу щодо строків давності притягнення до відповідальності, визначених цією статтею.

Як свідчить акт перевірки, здійснення ТОВ "Автоцентр Київ"розрахункових операцій з повернення покупцям передплати за автомобілі в загальній сумі 297280,56 грн. без застосування реєстратора розрахункових операцій мало місце в період з 01.07.2004 по 30.06.2006 (а.с. 20, т.1); рішення ж про застосування штрафних (фінансових) санкцій за ці порушення прийнято контролюючим органом 14.12.2006. З огляду на положення статті 250 ГК України зазначене рішення є правомірним в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за здійснення розрахункових операцій з повернення покупцям грошових коштів без застосування реєстратора розрахункових операцій в період часу з 14.12.2005 по 14.12.2006. Судами попередніх інстанцій не встановлено загальну суму зазначених розрахункових операцій, здійснених позивачем впродовж вказаного періоду. Відсутній відповідний розрахунок і в акті перевірки.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суд повинен, зокрема встановити, на яку суму були здійснені позивачем розрахункові операції з покупцями автомобілів при поверненні їм грошових коштів у зв’язку з розірванням договорів купівлі-продажу без проведення цих операцій через реєстратор розрахункових операцій, та вирішити спір відповідно до норм матеріального права.

Відповідно до частин 2, 4 КАС України (2747-15) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу ДПІ у Святошинському районі м. Києва задовольнити частково, скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 07.05.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2008, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.