Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Андрюхіній І.М.,

розглянув судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії "Чернігівобленерго"(далі –Товариство)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2008

у справі № 16/259а/6/6 (22-а-6882/08)

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області (далі –ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Куценка В.В., Пономар Ю.В., Ширай К.А.,

відповідача –не з’явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.09.2005 № 0000402331/3, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов’язання з земельного податку у сумі 53842,80 грн. (у тому числі 35895,20 грн. за основним платежем та 17947,60 грн. за штрафними санкціями).

Постановою господарського суду Чернігівської області від 29.08.2007 позов задоволено. У прийнятті цього рішення місцевий суд виходив з того, що з огляду на відсутність у Товариства правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки, то воно не є користувачем цих земельних ділянок у розумінні статті 125 Земельного кодексу України (далі –ЗК), а відтак і не може виступати суб’єктом сплати земельного податку. Крім того, за висновком суду, акти інвентаризації земель, складені неуповноваженими особами, не можуть бути доказом наявності у користуванні позивача спірних земельних ділянок.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2008 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що обов’язок сплачувати земельний податок виникає з дня фактичного правомірного користування земельною ділянкою, оскільки закон не передбачає звільнення від сплати цього податку землекористувачів у разі відсутності документів, що підтверджують право користування. До того ж, апеляційний суд зазначив, що опори ліній електропередач, розташовані на спірних земельних ділянках, перебувають на балансі Товариства, а відтак складення актів інвентаризації земель неуповноваженими особами не спростовує факт використання спірних земельних ділянок позивачем.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду у справі, посилаючись на помилкове скасування апеляційним судом правильної та вмотивованої постанови господарського суду Чернігівської області зі спору.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для визначення позивачеві податкового зобов’язання із земельного податку згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням слугував факт несплати Товариством земельного податку із земельних ділянок, які розташовані під опорами ліній електропередач напругою 0,4-10 кВ, що перебувають на балансі Товариства. Право користування спірними земельними ділянками позивачем оформлено не було. Кількісний склад земель було визначено в ході їх інвентаризації, яку було здійснено комісіями, складеними відповідними органами місцевого самоврядування.

За змістом частини першої статті 2 Закону України "Про плату за землю"(що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

У статті 5 названого Закону визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

З урахуванням наведених норм Закону (2535-12) апеляційний суд, встановивши факт використання позивачем спірних земельних ділянок, дійшов вірного висновку про наявність у Товариства обов’язку сплачувати земельний податок.

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, відносно наявності у нього статусу землекористувача стосуються оцінки доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення ними обставин справи, що з урахуванням припису статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції. А відтак передбачених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду не вбачається.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії "Чернігівобленерго"залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Чернігівської області від 29.08.2007 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2008 у справі № 16/259а/6/6 (22-а-6882/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.