Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Андрюхіній І.М.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (далі –ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008

у справі № 2-а-11098/08

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Донвнешторг"(далі –Товариство)

до ДПІ

та Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області (далі –Управління)

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Судове засідання проведено за участю представників:

Товариства –Шлязова В.В.,

ДПІ –Семишкури В.С.,

Управління –не з’явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008, позов задоволено; з Державного бюджету України на користь Товариства стягнуто 627 264 грн. бюджетної заборгованості з ПДВ за листопад 2007 року.

У прийнятті зазначених судових актів попередні інстанції виходили з того, що право позивача на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування підтверджується документально та не залежить від дотримання податкової дисципліни усіма постачальниками позивача по ланцюгу.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що в даному разі відсутня така обов’язкова умова для відшкодування позивачеві ПДВ з бюджету, як факт надмірного надходження сум цього податку до бюджету.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що у декларації з ПДВ за листопад 2007 року позивачем було заявлено до відшкодування 627 264 грн. податку на додану вартість за наслідками здійснення експортних операцій з поставки шкіряного напівфабрикату зі шкур великої рогатої худоби. В ході проведення ДПІ виїзної позапланової перевірки Товариства з питань достовірності нарахування зазначеної суми бюджетного відшкодування, оформленої довідкою від 05.02.2007 № 499/23-3-32805224, порушень податкового законодавства виявлено не було. Втім зазначену суму не було повернуто позивачеві з бюджету з тих мотивів, що за результатами направлення запитів до відповідних податкових органів стосовно проведення зустрічної перевірки постачальників Товариства факт надмірної сплати цієї суми податку документально не підтверджено.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а"підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

У розгляді цієї справи у висновку про наявність у позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування суди послалися на дані поданих позивачем до податкового органу декларацій з ПДВ та розрахунків суми бюджетного відшкодування за названі податкові періоди.

При цьому суди залишили поза увагою доводи ДПІ відносно формування позивачем від’ємного значення податку за результатами придбання товарів (послуг) у осіб, відносно яких взагалі відсутня будь-яка інформація, незважаючи на численні запити податкового органу про проведення їх зустрічних перевірок.

І хоча за загальним правилом несплата постачальниками платника по ланцюгу не є підставою для позбавлення такого платника права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, втім факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди –відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, з метою отримання відшкодування з бюджету.

До того ж, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Тобто якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Отже, судам слід було вичерпно дослідити зміст та характер операцій, за результатами виконання яких у позивача виникло право на формування податкового кредиту та бюджетне відшкодування.

Для цього попередні судові інстанції повинні були за наслідками дослідження первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції (як-от - договорів, документів про перевезення, зберігання товарів тощо) встановити факти здійснення господарських операцій, перевірити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників таких операцій із з’ясуванням можливої обізнаності позивача щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів, встановити зв’язок між фактом придбання товарів Товариством і його господарською діяльністю.

При цьому, слід зазначити, що досліджуючи названі обставини справи, суди не повинні обмежуватися виключно доказами, що подані сторонами у справі. Виходячи з принципу офіційного з’ясування обставин справи, суд повинен вжити всіх заходів із витребування необхідних доказів.

Отже, безпідставне звуження судами кола обставин, що входять до предмету доказування у справі, призвело до ухвалення судами рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно ж до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 у справі № 2-а-11098/08 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.