Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою

У листопаді 2008 року Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Юридичної консультації Нахімовського району м. Севастополя про стягнення 2908,25 грн. –суми несплачених штрафних санкцій за недотримання у 2007 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Постановою Господарського суду м. Севастополя від 09.12.2008 позов задоволено.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2009 апеляційну скаргу Юридичної консультації Нахімовського району м.Севастополя задоволено. Постанову Господарського суду м. Севастополя від 09.12.2008 скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права позивач ставить питання про скасування постановлених по справі рішень та прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(далі –Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів"(форма №10-ПІ поштова річна) за 2007 рік повинен був створити у 2007 році 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 8 осіб), а фактично на підприємстві не було працевлаштовано жодного інваліда.

Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У зв’язку з цим, на думку позивача, до відповідача повинні бути нараховані суми несплачених штрафних санкцій у розмірі 2908,25 грн.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N314 (314-95-п) , робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що оскільки Юридичної консультації Нахімовського району м.Севастополя створена за рішенням адвокатів про об’єднання своєї діяльності, а відповідно до наданої відповідачем довідки, адвокати консультації не є найманими працівниками, а в консультації працюють лише 2 найманих працівника –помічник адвоката та прибиральниця, то на відповідача не розповсюджується дія ст. 19 Закону України "про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"щодо обов’язку дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості одного робочого місця.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів –залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2009 –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.