Вищий адміністративний суд України у складі:

провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_7 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Луцького об'єднаного міського військового комісаріату Міністерства оборони України, Волинського обласного військового комісаріату про зобов'язання надати статус та видати посвідчення "Ветеран військової служби", -

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2010 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_7 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2010 року та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач Наказом Міністра оборони № 01871 від 04.08.1994 року звільнений з військової служби на підставі пункту 65 підпункту "Г"Тимчасового Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу за скороченням штатів з правом носіння військової форми та вислугою років 21 рік 9 місяців в календарному і 25 років 2 місяці у пільговому обчисленні. Статусу ветерана військової служби на час звільнення позивача встановлено не було.

Статус ветеранів війни військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визначається Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист"від 24.03.1998 (203/98-ВР) року.

Статтею 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ст. 5 Закону України № 203/98-ВР від 24.03.1998 року "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист", ветеранами військової служби і ветеранами органів внутрішніх справ визнаються громадяни України які бездоганно прослужили на військовій службі і в органах внутрішніх справ 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД ( у редакції Закону України від 05.04.2001 року № 2373-ІІІ (2373-14) ).

Даючи тлумачення положенням ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист"(справа про ветеранів органів внутрішніх справ), Конституційний Суд України в рішенні № 4 - рп від 27 лютого 2003 року (v004p710-03) зазначив, що статус ветерана органів внутрішніх справ (по аналогії - ветерана військової служби) може надаватися лише за наявності усіх зазначених в Законі (203/98-ВР) підстав (п. 4 Рішення (v004p710-03) ) в тому числі громадянам; звільненим у запас або відставку до набрання чинності Законом (203/98-ВР) , якщо інше не зазначається законодавцем (п. 5 Рішення (v004p710-03) ).

Відповідно до преамбули Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України" (1763-15) , цей Закон (1763-15) встановлює правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться (тобто у наступному часі) у зв'язку із скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування. При цьому пунктом 2 статті 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону (1763-15) прямо передбачено, що дія пункту 12 статті 1 Закону поширюється лише на військовослужбовців, які звільненні з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України після 1 січня 2004 року.

При цьому, звільнення позивача з військової служби у зв'язку із скороченням штатів не може ототожнюватись із звільненням у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, оскільки остання обставина, яка є однією з обов'язкових умов для набуття статусу ветерана військової служби на підставі пункту 5 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", має бути прямо зазначена в наказі про звільнення військовослужбовця в запас чи відставку.

Оскільки вислуга років позивача на момент звільнення з військової служби становила 21 рік 9 місяців у календарному і 25 років 2 місяці у пільговому обчисленні, то колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що він не мав права на встановлення статусу ветерана військової служби згідно з Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (203/98-ВР) .

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.