Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Костенка М.І., Ланченко Л.В., Островича С.Е., Степашка О.І

при секретарі Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2008

у справі № 5/668-28/102 А Господарського суду Львівської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут соціальних технологій"

до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

про скасування податкових повідомлень-рішень

Постановою Господарського суду Львівської області від 16.08.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2008, позов задоволений, скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова від 23.02.2007 № 4288/10/23-0 про визначення податкового зобов’язання з плати за землю в сумі 161906,66 грн. (в т.ч. 107937,77 грн. –основний платіж та 53968,89 грн. –штрафні (фінансові) санкції) та № 4289/10/23-0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в сумі 35019,00 грн. (в т.ч. 23494,00 грн. –основний платіж та 11525,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції).

В касаційній скарзі ДПІ у Франківському районі м. Львова просить скасувати постановлені у справі судові рішення, відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

ДПІ у Франківському районі м. Львова проведена виїзна планова перевірка ТОВ "Інститут соціальних технологій" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2003 по 30.09.2006, за результатами якої складений акт перевірки від 13.02.2007 № 495/23-0/30822929 та прийняті вказані податкові повідомлення-рішення.

Згідно з актом перевірки позивачем в порушення ст.ст. 2, 5, 14, 15 Закону України "Про плату за землю"від 03.07.1992 № 2535-XII занижена плата за землю в сумі 107937,77 грн. (в т.ч. за 2005 рік –54177,38 грн., за 2006 рік –53760,19 грн.); пункту 1.32 ст. 1, пунктів 5.1, 5.2 ст. 5, пунктів 8.1, 8.2, 8.3 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 28.12.1994 № 334/94-ВР, чинного до 1 січня 2011 року, завищено амортизаційні відрахування, враховані в податковому обліку на зменшення скоригованого валового доходу, на загальну суму 93977,00 грн. (в т.ч. у ІІ кварталі 2005р. на 20645,00 грн., ІІІ кварталі 2005р. на 20233,00 грн., ІV кварталі 2005р. на 17510,00 грн., у І кварталі 2006р. на 12173,00 грн., ІІ кварталі 2006р. на 12021,00 грн., ІІІ кварталі 2006р. на 11395,00 грн.).

Відповідно до ст. 5 Закону № 2535-XII об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Підставою для нарахування земельного податку згідно зі ст. 13 Закону № 2535-XII є дані державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів (частина 1 ст. 193 Земельного кодексу України).

Згідно із частиною 1 ст. 204 Земельного кодексу України державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

В судовому процесі встановлено, що позивач визначив податкові зобов’язання із плати за землю за ІІ квартал 2005 року –ІІІ квартал 2006 року на підставі даних щодо коефіцієнтів функціонального призначення земельних ділянок, розташованих в м. Львові на вул. Генерала Чупринки, 130, на вул. Поповича,9, на вул. Городоцькій,85, зазначених в довідках про оцінку земельних ділянок, виданих Львівським міським управлінням земельних ресурсів. Донарахування ж суми податкових зобов’язань із плати за землю за вказані земельні ділянки контролюючий орган обґрунтовує тим, що позивач повинен був застосовувати коефіцієнт функціонального призначення земельної ділянки, встановлений для земель комерційного призначення, з огляду на те, що позивач надав розташовані на цих земельних ділянках будівлі в оренду.

Суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для донарахування суми податкових зобов’язань, оскільки позивач визначив останні виходячи із даних державного земельного кадастру щодо цих земельних ділянок як земель громадського призначення (земель освіти), доведених до нього уповноваженим органом у сфері управління земельними ресурсами.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 ст. 8 Закону № 334/94-ВР під терміном "амортизація"основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР встановлено, що під терміном "основні фонди"слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у його господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Балансова вартість відповідної групи основних фондів не зменшується на вартість основних фондів, які надаються платником податку в оперативний лізинг (оренду) (підпункт 8.5.1 пункту 8.5 цієї статті).

Судом встановлено, що будівлі, які передавались позивачем в оренду коледжу "Західноукраїнський колегіум" згідно з договором від 03.03.2000 № 01, обліковувались на балансі позивача, і саме позивач як власник основних фондів мав право нараховувати амортизацію на балансову вартість цих об’єктів та враховувати її суми в податковому обліку.

Випадки, коли витрати платника податку не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування, встановлені підпунктом 8.1.4 пункту 8.1 ст. 8 Закону № 334/94-ВР. Відповідно до цього підпункту не підлягають амортизації витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів.

Згідно з цим підпунктом під терміном "невиробничі фонди" слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. До таких невиробничих фондів відносяться:

капітальні активи (або їх структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів згідно із підпунктом 8.2.2 цієї статті, включаючи орендовані;

капітальні активи, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4 основних фондів згідно із підпунктом 8.2.2 цієї статті, які є невід'ємною частиною, розміщені або використовуються для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів або вилучені з місця ведення господарської діяльності платника податку та передані у безоплатне користування особам, які не є платниками цього податку.

Отже, на відміну від капітальних активів, які підпадають під визначення груп 2, 3, 4 основних фондів, для капітальних активів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів, законодавцем не обумовлена передача платником податку в безоплатне користування іншим особам як підстава, що виключає нарахування амортизації на їх балансову вартість в податковому обліку. Договори оренди, на підставі яких позивач передав в оренду будівлі, містять умову щодо платності наданих послуг з оренди. При відсутності в законі прямої вказівки стосовно співвідношення суми амортизації об’єкту основних фондів 1 групи, на яку платник податку має право зменшити сукупний валовий дохід, та отриманого доходу від надання цього об’єкту в оренду слід керуватися нормою підпункту 4.4.1 пункту 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", якою встановлено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, відповідність ухвалених у справі судових рішень обставинам справи та нормам матеріального права підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Львівської області від 16.08.2007, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.