Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_6 до військової частини 3077, Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про зобов’язання вчинити певні дії,

У червні 2008 року позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом до військової частини 3077, Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. Уточнивши позовні вимоги просила визнати неправомірними дії відповідачів щодо невиплати їй в повному обсязі одноразової грошової допомоги, що передбачена ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в розмірі до п’ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою перед звільненням з військової служби, стягнути недоплачену суму цієї допомоги у розмірі 17830 грн. 43 коп. та виплатити їй матеріальні збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 5301 грн. 44 коп., спричинені простроченням виплати допомоги у повному обсязі.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 грудня 2008 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідачів щодо невиплати позивачці в повному обсязі одноразової грошової допомоги, яка передбачена ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в розмірі до п’ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою перед звільненням з військової служби, стягнуто з військової частини 3077 на користь позивачки недоплачену суму одноразової грошової допомоги внаслідок інвалідності, що настала в період проходження військової служби відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"в розмірі 33411 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2010 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2010 року, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 грудня 2008 року залишити в силі.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачка перебувала на військовій службі за контрактом в складі військової частини 3077. Наказом командувача військових військ МВС України від 28 грудня 2007 року №105 о/с прапорщика ОСОБА_6 було звільнено з військової служби у відставку Збройних Сил України відповідно до п.63 "б"(за віком). Наказом командира військової частини 3077 від 15 січня 2008 року №7 позивачку було виключено із списків особового складу вказаної військової частини. Відповідно до висновку Обласної спеціалізованої МСЕК від 6 лютого 2008 року позивачці встановлено з 31 січня 2008 року ІІ групу інвалідності довічно з причин загального захворювання, пов’язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи в період проходження військової служби. Причинний зв'язок між проходженням військової служби та групою інвалідності встановлений також Військово-лікарською комісією ГУ МВС України в Київській області.

Відповідно до ч.2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Статтею 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (499-2008-п) установлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком (499-2008-п) , затвердженим цією постановою.

Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку (499-2008-п) та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (499-2008-п) , одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі 42-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.

Абзацом 5 пп.4 п.2 вказаного Порядку (499-2008-п) встановлено, що грошове забезпечення визначається для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років.

Судом апляційної інстанції встановлено, що відповідно до довідки грошове забезпечення позивачки на день її звільнення складалось з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу та окладу за військове звання, що становило 1043 грн.

Системний аналіз статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"та постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (499-2008-п) дає підстави вважати, що вони не суперечать одна одній, оскільки цим Законом (2011-12) делеговано Кабінету Міністрів України визначити не тільки порядок проведення компенсаційних виплат, а й умови, за яких вони здійснюються.

Кабінет Міністрів України у постанові № 499 (499-2008-п) не вийшов за межі вимог статті 16 Закону № 661-IV і встановленими умовами не обмежив прав військовослужбовців, оскільки у зазначеній постанові деталізовані загальні підходи щодо компенсаційних виплат встановлених Законом (661-15) .

Таким чином, суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив, що розмір одноразової грошової допомоги позивачки повинен складати 43806 грн. (42-місячне грошове забезпечення інвалідам II групи, виходячи із грошового забезпечення позивачки на день звільнення зі служби –1043 грн.). Як встановлено судами, вказана сума була сплачена відповідачем позивачці.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції помилково задовольнив позов та стягнув з відповідача на користь позивачки ще 33411 грн. одноразової грошової допомоги, оскільки розмір сплаченої відповідачем суми одноразової грошової допомоги відповідає встановленому нормативними актами порядку її визначення (розрахунку).

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на законі.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення –без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2010 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.