К/9991/2769/11-С Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень (ПДВ) - 07.06.2011 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Елопро" звернулось до суду з позовною заявою до Броварської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0002212301/0 від 15.10.2008 року, № 0002212301/1 від 25.12.2008 року, № 0002212301/2 від 23.02.2009 року, № 0002212301/3 від 28.04.2009 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 року у даній справі позов задоволено частково; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0002212301/3 від 28.04.2009 року. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.10.2008 року за результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ "Елопро" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ "Ларош", ПП " Ліардон ", ТОВ "КТ " Хизис ", ТОВ "Будівельний світ", ТОВ "Е.Т.Е. Україна", ТОВ " Пролонг " за період з 01.11.2005 року по 30.06.2006 року, відповідачем складений акт № 581/232/30552696, яким зафіксовано порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

На підставі висновків акту перевірки та в результаті процедури адміністративного оскарження податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення №0002212301/0 від 15.10.2008 року, № 0002212301/1 від 25.12.2008 року, № 0002212301/2 від 23.02.2009 року, № 0002212301/3 від 28.04.2009 року, якими визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у сумі 4 646 134,00 грн., в тому числі основний платіж - 3 097 423,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1 548 711,00 грн.

За висновками відповідача, позивачем завищено податковий кредит у листопаді 2005 року - червні 2006 року згідно з отриманими податковими накладними від ТОВ "Ларош", ПП " Ліардон ", ТОВ "КТ " Хизис ", ТОВ "Будівельний світ", ТОВ "Е.Т.Е. Україна".

Причиною завищення позивачем податкового кредиту та, як наслідок порушення ним вимог п.п . 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, п.п . 7.3.1 п. 7.3, п.п . 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, на думку відповідача, є визнання недійсними установчих документів, свідоцтв платника ПДВ відповідних контрагентів, а також договорів щодо створення суб’єктів господарювання, а саме: ТОВ "Ларош", ПП " Ліардон ", ТОВ "КТ " Хизис ", ТОВ "Будівельний світ", ТОВ "Е.Т.Е. Україна" . За наявності вказаних обставин, на думку контролюючого органу, помилковим стало включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку по податкових накладних, виданих вказаними контрагентами у липні, серпні, вересні, жовтні 2006 року.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, між позивачем (покупцем) та згаданими контрагентами (постачальниками) було укладено відповідні договори поставки, які сторонами були виконані у повному обсязі. На виконання умов договорів постачальниками було поставлено товар та виписані податкові накладні, що відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР та занесені до книги обліку придбання товарів (робіт, послуг). Фактичне отримання товару позивачем підтверджується відповідними видатковими накладними. Оплату за отриманий товар від ТОВ "Ларош", ПП "Ліардон", ТОВ "КТ "Хизис", ТОВ "Будівельний світ", ТОВ "Е.Т.Е. Україна" здійснено позивачем на розрахункові рахунки вказаних підприємств, що підтверджується відповідними реєстрами платіжних доручень, актом перевірки від 07.10.2008 року №581/232/30552696. Факт повного розрахунку позивача за отриманий товар відповідач не заперечує.

Позивачем суми податку на додану вартість по відповідних податкових накладних ТОВ "Ларош", ПП "Ліардон", ТОВ "КТ "Хизис", ТОВ "Будівельний світ", ТОВ "Е.Т.Е. Україна" включені до складу податкового кредиту у листопаді, грудні 2005 року, січні-червні 2006 року та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди.

Податковий кредит звітного періоду, відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарі (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, ще підлягають амортизації.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними вище документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податкових кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, як вірно зазначили суди, право позивача на податковий кредит виникло після отримання від зазначених контрагентів податкових накладних.

Обґрунтованими є також висновки судів попередніх інстанцій, стосовно того, що скасування державної реєстрації, свідоцтва платника ПДВ контрагентів після здійснення господарських операцій не є підставою для визнання вчинених позивачем з іншими суб’єктами господарювання юридично значимих дій недійсними та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних, оскільки на момент здійснення відповідних господарських операцій вищевказані контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та кожен з них мав свідоцтво платника ПДВ.

За таких обставин правильними є висновки судів, що на час здійснення спірних правовідносин позивач мав всі підстави для включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки його контрагенти були належним чином зареєстровані платниками податку на додану вартість, ними були виписані та надані позивачеві податкові накладні, а позивачем сума податку на додану вартість була сплачена у складі вартості товару.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Броварської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 року та постанову Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2009 року по справі № 2-а-7453/09/1070 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.