К-32915/09-С Про визнання недійсним правочину позики та зобов’язання вчинити певні дії - 07.06.2011 Прийняття

У грудні 2007 року Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова звернулась до суду з позовною заявою до Приватного товариства "Ломбард "Адріатика" та Фізичної особи ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину позики, договору позики № 42, укладеного 06.04.2004 р. між ОСОБА_4 та ПТ "Ломбард "Адріатика" на загальну суму 5225000,00 грн., договорів купівлі-продажу цінних паперів, укладених між ОСОБА_4 та уповноваженими ПТ "Ломбард "Адріатика" особами, а саме: укладений 15.11.2004 р. між гр. ОСОБА_4 та ТОВ "Опціон-Фінанс" за №18-К від 15.11.04р., за яким ОСОБА_4 продав 2 векселі, емітовані ТОВ "Чугуїв - продукт" на загальну суму 1908872,00 грн., перший з яких вексель № 80351254278531 емітовано 29.10.2004 р., а другий вексель № 80351254278530, було емітовано 10.11.2004 р., вартість яких за договором №18-К/1 склала 1905000,00 грн. та укладений 04.08.2004 р. між ОСОБА_4 та ТОВ "Укр-Інвест" договір купівлі-продажу цінних паперів № 48-К, за яким ОСОБА_4 було продано 3 векселі, емітовані АТВТ "Страховий захист" номінальною вартістю 3000000,00 грн., вартість яких за договором № 48-К склала 2999400,00 грн.; застосування наслідків визнання господарських зобов'язань ПТ "Ломбард "Адріатика" недійсними, що передбачені ст. 208 ГК України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009 року провадження у справі в частині визнання недійсними правочинів закрито; в частині застосування наслідків визнання господарський зобов'язань ПТ "Ломбард "Адріатика" недійсними, що передбачені ст. 208 ГК України у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.04.2004р. між ПТ "Ломбард "Адріатика" та гр. ОСОБА_4 було вчинено правочин позики, укладено договір № 42, відповідно до умов якого, у ПТ "Ломбард "Адріатика" виникло зобов'язання надання гр. ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 5225000,00 грн. у позику, а у гр. ОСОБА_4, відповідно, виникло зобов'язання прийому у ПТ "Ломбард "Адріатика" коштів у позику, виплату відсотків за користування запозиченими коштами у розмірі 2-х відсотків річних та зобов'язання повернення ПТ "Ломбард "Адріатика" отриманих коштів.

Позивач вважає, що частину коштів із загальної суми позики у розмірі 5225000,00грн. гр. ОСОБА_4 нібито отримав у касі ПТ "Ломбард "Адріатика" через повіреного ПТ "Ломбард "Адріатика" гр. ОСОБА_5 (який діяв на підставі договору доручення №1 від 01.06.2004року), а частину коштів отримав на власний розрахунковий рахунок, відкритий в установі банку.

В подальшому гр. ОСОБА_4 нібито повернув ПТ "Ломбард "Адріатика" запозичені кошти у сумі 5225000,00грн., з яких 820600,00 грн. ОСОБА_4 повернув через повіреного товариства гр. ОСОБА_5 до каси фінансової установи, а кошти в сумі 4904400,00 грн. повернув шляхом взаємозаліку з ПТ "Ломбард "Адріатика" зустрічних однорідних вимог у зв'язку з тим, що: 1) між гр. ОСОБА_4 та ТОВ "Опціон-Фінанс" (яка діяла в інтересах та за рахунок ПТ "Ломбард "Адріатика" на підставі доручення Ломбарду "Адріатика" за №18-К від 15.11.04р.) 15.11.04р. було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №18-К/1, за яким гр. ОСОБА_4 нібито продав 2 векселі, емітовані ТОВ "Чугуїв - продукт" на загальну суму 1908872,00 грн., перший з яких, вексель № 80351254278531 емітовано 29.10.2004 р., а другий вексель № 80351254278530, було емітовано 10.11.2004року. За договором № 18-К/1 вартість 2-х вказаних векселів склала 1905000,00 грн.; 2) між гр. ОСОБА_4 та ТОВ "Укр-Інвест" (яка діяла в інтересах та за рахунок ПТ "Ломбард "Адріатика" на підставі доручення Ломбарду "Адріатика" за № 48-К від 04.08.2004року), 04.08.04р. було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № 48-К, за яким гр. ОСОБА_4 нібито було продано 3 векселі, емітовані АТВТ "Страховий захист" номінальною вартістю 3000000,00 грн., а за договором № 48-К його вартість склала 2999400,00 грн.

Крім того, позивач вважає, що з вищенаведеного випливає, що гр. ОСОБА_4 фактично не сплатив ПТ "Ломбард "Адріатика" відсотки за користування позикою, нібито отриманою від ПТ "Ломбард "Адріатика", оскільки отриману позику у відповідному розмірі, в тому ж розмірі ОСОБА_4 й повертав ПТ "Ломбард "Адріатика".

Крім того, в ході проведення перевірки ПТ "Ломбард "Адріатика", у ДПІ Дзержинського району м. Харкова виникла підозра, що суму на яку здійснено фінансову операцію ПТ "Ломбард "Адріатика" по наданню позики гр. ОСОБА_4, фактично не відповідає майновому стану позичальника, у зв'язку з чим, ДПІ до Білопільського відділення Сумської МДПІ було направлено запит з проханням отримання пояснень від гр. ОСОБА_4 з питання фінансових взаємовідносин з ПТ "Ломбард "Адріатика".

Виходячи з пояснень від 03.05.2006р. гр. ОСОБА_4, наданих заступнику начальника Білопільського відділення Сумської МДПІ ОСОБА_6, громадянин ОСОБА_4 засвідчив, що ніколи у м. Харкові він не перебував, цінні папери на суму 5225000,00 грн. не отримував та паспорт не губив. Отже, на думку позивача фактично гр. ОСОБА_4 не підписував фінансово-господарські документи з ПТ "Ломбард "Адріатика", грошові кошти у позику не отримував та не продавав цінні папери.

Позивач звернув увагу на той факт, що відомості про фіктивність правочинів, нібито укладених між гр. ОСОБА_4 та ПТ "Ломбард "Адріатика" безпосередньо чи через уповноважених осіб, надійшли до ДПІ вже після закінчення перевірки ПТ "Ломбард "Адріатика" та після складення акту перевірки, у зв'язку з чим, в акті перевірки відповідні порушення ПТ "Ломбардом "Адріатика" вимог податкового та валютного законодавства, не знайшли свого відображення.

Таким чином, на думку позивача, правочин, договір позики № 42, укладений 06.04.2004р. між гр. ОСОБА_4 та ПТ "Ломбард "Адріатика", є "фіктивним" правочином в розумінні ст. 234 Цивільного кодексу України та має ознаки "нікчемності", в розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки він зокрема, суперечить моральним засадам суспільства.

Суди попередніх інстанцій, закриваючи провадження у справі в частині визнання недійсним правочину позики, відповідно до ст. 157 КАС України, виходили з того, що позови податкових органів про визнання нікчемного правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають. Крім того суди, відмовляючи в задоволенні позову в частині застосування наслідків, передбачених ст. 208 ГК України, виходили з того, що вимога про застосування санкцій, встановлених ст. 208 ГК України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого ст. 250 КАС України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.

На обґрунтування позову ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова послалась на статті 207, 208 ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Для вирішення питання про застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним, передбачених ст. 208 ГК України, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує їх недійсність, а саме наявність протиправної мети при здійсненні зобов'язання.

Умисел (намір) юридичної особи на свідоме укладення угоди завідомо суперечної інтересам держави та суспільства визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Для застосування вказаних санкцій, позивач повинен надати належні докази, наприклад вирок суду про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб відповідача або відповідачів за відповідну злочинну дію.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що належних та допустимих доказів щодо наявності умислу (наміру) хоча б у однієї із сторін спірної угоди на момент її укладання та мети укладення, яка завідомо суперечна інтересам держави і суспільства та настання відповідних наслідків, позивач суду не надав. Тобто, позивач не виконав обов'язків, покладених на нього ст. 71 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, –протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Судами встановлено, що спірний договір позики № 42 був укладений 06.04.2004 р. між гр. ОСОБА_4 та ПТ "Ломбард "Адріатика", договори купівлі-продажу цінних паперів між гр. ОСОБА_4 та уповноваженими особами ПТ "Ломбард "Адріатика", укладені: 15.11.2004 р. між гр. ОСОБА_4 та ТОВ "Опціон-Фінанс" за № 18-К та 04.08.2004 р. між гр. ОСОБА_4 та ТОВ "Укр - Інвест" № 48-К. Позовна заява була подана до суду 14.12.2007 р.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що вимога про застосування санкцій, встановлених ст. 208 ГК України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого ст. 250 Господарського кодексу України, а тому позов в цій частині є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.