К/9991/11646/11-С Про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами - 07.06.2011 Прийняття

Державна податкова інспекція у м. Черкаси (далі –позивач) звернулась до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі –відповідач-1) та Приватного підприємства "Інтерторг"(далі –відповідач-2), в якому просила встановити нікчемність договорів купівлі-продажу № 03/01-07 від 03 січня 2008 року та № 03/01-08 від 03 січня 2008 року, укладених між відповідачами, а також стягнути з ФОП ОСОБА_5 в доход держави кошти в розмірі 16 061 124,00 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2010 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положеннями Цивільного кодексу України (435-15) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – ЦК України (435-15) ) та Господарського кодексу України (436-15) (далі – ГК України (436-15) ) не передбачено визнання в судовому порядку нікчемності правочину, оскільки правочин, який має ознаки нікчемності є недійсним з моменту його укладення.

Не погодившись з постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2010 року, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Черкаси задоволено частково. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2010 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_5 в доход держави вартість отриманого ним по нікчемним угодах купівлі-продажу № 03/01-07 від 03 січня 2008 року та № 03/01-08 від 03 січня 2008 року в розмірі 16 061 124,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач-1 оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року та залишення в силі постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2010 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції –без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ФОП ОСОБА_5 та ПП "Інтерторг" укладено договори № 03/01-07 від 03 січня 2008 року та № 03/01-08 від 03 січня 2008 року купівлі-продажу насіння гарбузового та горіхів волоських, які згодом відповідач-1 реалізував за кордон.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно інформації Світловодської об’єднаної державної податкової інспекції у ПП "Інтерторг"немає складських приміщень та власних виробничих потужностей, а згідно листа Державної податкової адміністрації у Кіровоградській області № 7304/7/10-023 від 30 жовтня 2008 року в період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2008 року на відповідальному зберіганні сільськогосподарська продукція у ПП "Інтерторг"не знаходилась, складські приміщення для зберігання такої продукції підприємством не орендувались.

Також, ПП "Інтерторг" на запити Світловодської ОДПІ щодо взаємовідносин з ФОП ОСОБА_5 повідомлено, що товар, поставлений на адресу відповідача-1, вивозився транспортом покупця.

Разом з тим, в акті ДПІ у місті Черкаси № 231/17-2111/24220601637 від 17 серпня 2008 року про результати позапланової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_5 зазначено, що фактів видачі ФОП ОСОБА_5 іншим громадянам довіреностей для отримання товару від ПП "Інтерторг"за перевіряємий період не встановлено. Також, позивачем не надано товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, договорів оренди транспортних засобів та договорів зберігання, пов’язаних з доставкою та реалізацією товару.

В свою чергу, в поясненнях ФОП ОСОБА_5 зазначено, що довіреності на отримання товару ним не видавались, товар на склад доставлявся транспортом постачальника і оформлявся актом прийому-передачі, а товар на експорт покупець вивозив своїм транспортом.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того що, договори № 03/01-07 від 03 січня 2008 року та № 03/01-08 від 03 січня 2008 року укладені не з метою отримання економічних і соціальних результатів, а з метою отримання податкової вигоди шляхом безпідставного завищення витрат та, як наслідок, незаконного відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України.

Колегія суддів вважає такий висновок Київського апеляційного адміністративного суду передчасним, оскільки, відповідно до статті 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним.

Так, згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб’єкта (суб’єктів) господарювання на вчинення такого господарського зобов’язання.

В свою чергу, за змістом статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Судом апеляційної інстанції зазначену вимогу процесуального закону порушено, оскільки, не надано належної правової оцінки доводам відповідача-1 про те, що постановою Господарського суду Черкаської області від 28 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року, задоволено позов ФОП ОСОБА_5 до ДПІ у м. Черкаси про скасування податкового повідомлення-рішення № 0003371702/0 від 19 серпня 2008 року. Зазначеними судовими рішеннями, зокрема, підтверджено правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по господарським операціям, здійсненим між ФОП ОСОБА_5 та ПП "Інтерторг" в січні-травні 2008 року, реальність взаємовідносин між відповідачам щодо поставок товару, правомірність його придбання та подальшої реалізації.

Крім того, постановою Господарського суду Черкаської області від 24 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2011 року, задоволено позов ФОП ОСОБА_5 до ДПІ у м. Черкаси та Головного управління Державного казначейства України в Черкаській області про стягнення з Державного бюджету України 934 972,00 грн. бюджетного відшкодування податку на додану вартість, зокрема, за період що частково є предметом розгляду в даній справі.

Також, відповідно до частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Однак, Київським апеляційним адміністративним судом не перевірено на підставі належних та допустимих доказів доводи відповідача-1 про те, що реальність господарських операцій з поставки насіння гарбузового та горіхів волоських підтверджується копіями вантажних митних декларацій на поставку зазначеної продукції на експорт з відміткою митниці про вивезення товару за межі митної території України.

Таким чином, судом апеляційної інстанції неправильно дана правова оцінка обставин у справі, а також неправильно застосовано норми процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, а тому колегія суддів прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.