К-3016/09-С Про зміну цільового призначення земельної ділянки - 01.06.2011 Прийняття

Змінено цільове призначення земельної ділянки № НОМЕР_1, що розташована на АДРЕСА_1 з –ведення садівництва, на – будівництво, експлуатацію та обслуговування жилого будинку та господарських споруд.

Зобов’язано Київську міську раду видати та зареєструвати новий державний акт на право приватної власності на землю, з цільовим призначенням –будівництво, експлуатація та обслуговування жилого будинку та господарських споруд.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2008 року постанову Дарницького районного суду м.Києва від 16 липня 2007 року скасовано.

Прийнято нову постанову - про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановленим у справі рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

У зв’язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, - розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами встановлено, що рішенням Київської міської ради 30.11.2000 року № 91-1/1068 (ra91-1023-00) "Про передачу у приватну власність та надання у користування земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків та господарських будівель і для ведення садівництва"ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку № НОМЕР_1, площею 0,1026 га, розташовану на АДРЕСА_1, з цільовим призначенням: ведення садівництва.

15 жовтня 2002 року ОСОБА_1 звернувся до Голови Київської міської ради із заявою про зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки з "ведення садівництва"на "розміщення житлової забудови". Проте, жодної відповіді чи рішення з приводу порушеного у зверненні питання позивач - не отримав.

Вподальшому, не погоджуючись із бездіяльністю Київської міської ради щодо нерозгляду у встановленому законом порядку його заяви, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому, посилаючись на виконання ним при зверненні до відповідача із заявою про зміну цільового призначення земельної ділянки усіх вимог, передбачених

Постановою Кабінету Міністрів України № 502 від 11.04.2002 року "Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб" (502-2002-п) , заявив вимоги про зміну у судовому порядку цільового призначення належної йому земельної ділянки та зобов’язання відповідача видати йому новий державний акт на право приватної власності на землю із зазначенням її цільового призначення "будівництво, експлуатацію та обслуговування жилого будинку та господарських споруд".

Постановляючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та, змінивши цільове призначення належної ОСОБА_1 земельної ділянки, зобов’язав Київську міську раду видати та зареєструвати новий державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку.

Скасовуючи ж постанову суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заявлених позивачем вимог є помилковим, та постановив нове рішення –про відмову в задоволенні позову.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України з таким висновком судів попередніх інстанцій не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявою про зміну цільового призначення земельної ділянки) було встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб (502-2002-п) , здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до статті 20 Земельного кодексу України Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 11 квітня 2002 року № 502, якою затверджено Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб.

Статтею 2 цього Порядку (502-2002-п) встановлено, що зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту. При цьому до заяви (клопотання) додаються: копія державного акта на право власності на земельну ділянку; для громадянина - власника земельної ділянки - копія паспорта, документи щодо встановлених обмежень (обтяжень) та земельних сервітутів на використання земельної ділянки; обґрунтування необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки із зазначенням її розміру.

Згідно з положеннями статей 3-7 зазначеного Порядку (502-2002-п) - сільська, селищна, міська рада або районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення, а після його складення, погодження або перепогодження, та державної землевпорядної експертизи земельної ділянки, - розглядає проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка розташована в межах населеного пункту (крім земель, визначених пунктом 11 цього Порядку (502-2002-п) ).

Частиною 12 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року №502 (502-2002-п) , встановлено, що рішення сільської, селищної, міської ради або відповідного органу виконавчої влади про зміну цільового призначення земельної ділянки - є підставою для оформлення громадянину або юридичній особі державного акта на право власності на земельну ділянку із зміненим цільовим призначенням.

Відповідно до статті 13 зазначеного Порядку (502-2002-п) - у разі прийняття рішення про відмову у зміні цільового призначення земельної ділянки сільська, селищна, міська рада або відповідний орган виконавчої влади протягом 15 днів письмово повідомляє про це її власника з обґрунтуванням причини відмови.

У разі ж незгоди власника земельної ділянки з рішенням сільської, селищної, міської ради або органу виконавчої влади про відмову у зміні її цільового призначення спір вирішується в судовому порядку (частина 14 Порядку (502-2002-п) ).

Варто зазначити, що вимоги, встановлені вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 502 (502-2002-п) щодо дотримання належного порядку зміни цільового призначення земель, - є обов’язковими як для органів державної влади, які здійснюють відповідні дії, так і для громадян, які прагнуть реалізувати таке право, звертаючись до відповідного органу місцевого самоврядування.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що користуючись визначеним законом правом на звернення до органу місцевого самоврядування, ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради з відповідною заявою про зміну цільового призначення належної йому земельної ділянки. При цьому, як вбачається із зазначеної заяви, - питання про подальшу видачу йому нового державного акту на право приватної власності на землю у зв’язку зі зміною її цільового призначення –не порушувалось (а.с. 5).

Проте, відповідач у встановлений законом термін заяву ОСОБА_1 не розглянув та відповідного рішення не прийняв, що вподальшому і стало підставою для звернення позивача до суду із вищезазначеним позовом.

З позовної заяви вбачається, що в даному випадку, обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 фактично зводяться до непогодження із неправомірною бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду його заяви у порядку, встановленому законом, яка призвела до порушення його права на зміну цільового призначення належної йому на праві приватної власності земельної ділянки, подальшої видачі державного акту на право приватної власності на цю землю, та стала перешкодою для її використання як земельної ділянки для побудови жилого будинку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з вимогами частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а також з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до виключної компетенції міських рад належить вирішення питань регулювання земельних відносин. Такі питання вирішуються міськими радами виключно на пленарних засіданнях.

Статтею 56 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Тобто, чинним законодавством чітко визначено орган, до компетенції якого віднесено самостійний розгляд питання про зміну цільового призначення земельних ділянок, визначено певний порядок прийняття відповідних рішень, встановлено виключну компетенцію відповідних рад щодо розгляду зазначених питань та чіткий порядок внутрішньої організації їх діяльності.

А тому, враховуючи вищезазначені положення закону, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що при постановленні рішення суд першої інстанції передчасно, до вирішення у встановленому законом порядку питання про зміну цільового призначення земельної ділянки та подальшої видачі у зв’язку з цим нового державного акту на право приватної власності на земельну ділянку відповідачем, постановив рішення, яке належить до виключної компетенції суб’єкта владних повноважень в галузі земельних відносин.

Разом з тим, помилковим є також висновок про доцільність відмови в задоволенні позову, якого дійшов апеляційний суд, посилаючись на відсутність будь-якого прийнятого відповідачем рішення за заявою ОСОБА_1, - в той час як відповідно до положень чинного процесуального законодавства, встановивши бездіяльність відповідача, яка призвела до порушення прав позивача, - повинен був визнати таку бездіяльність протиправною та зобов’язати відповідача усунути допущені ним порушення у встановленому законом порядку, захистивши тим самим порушені права ОСОБА_1 з боку органу місцевого самоврядування, та дотримуючись закріплених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України положень, які визначають завдання адміністративного судочинства.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішень суди допустили порушення норм матеріального права, які призвели до постановлення незаконних судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування постановлених у справі рішень з прийняттям нової постанови –про часткове задоволення позову шляхом зобов'язання відповідача вчинити належні до його виключної компетенції відповідні дії щодо забезпечення розгляду у встановленому законом порядку питання, порушеного у заяві ОСОБА_1 про зміну цільового призначення земельної ділянки з "ведення садівництва"на "розміщення житлової забудови", та, за відсутності підстав для відмови в її задоволенні і відповідності її встановленим законом вимогам, - прийняти відповідне рішення.