5/188-НА Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (ПДВ) - 01.06.2011 Прийняття

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 15.02.2007 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Хмельницької МДПІ від 22.09.2004 № 0000332620/2 та № 0000752310/2. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові аграрні технології"3,40 грн. державного мита.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 22.11.2007 постанову суду першої інстанції скасовано в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Хмельницької МДПІ від 22.09.2004 № 0000752310/2 та відмовлено у задоволенні позову в цій частині. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Нові аграрні технології"1,70 грн. державного мита.

Хмельницька МДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000332620/2 від 22.09.2007 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами у цій частині норм матеріального та процесуального права.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення від 22.09.2004 № 0000332620/2 про донарахування податку на додану вартість у сумі 2727 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 109985 грн. (в тому числі штрафна санкція в сумі 52628,00 грн., нарахована на податкове зобов’язання у сумі 2727,00 грн., та в сумі 57357,00 грн., що є не перерахованими на окремий рахунок коштами, які також визначені як штрафна санкція), прийнято на підставі акту перевірки та за наслідками адміністративного оскарження. Підставою для його прийняття слугували висновки, викладені в акті перевірки від 08.06.2004 № 396/23/23-121/30668776 за період з 01.03.2003 по 01.01.2004, про порушення позивачем вимог:

п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті якого занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 11221 грн. та завищено податкове зобов’язання в сумі 11318 грн. (п.п. 2.2.1 та п.п. 2.2.2 акта перевірки);

п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у безпідставному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 12238,00 грн., сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що використовувались на власні виробничі потреби, та які, відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", мали бути віднесені до податкового кредиту спеціальної декларації № 2 (п.п. 2.2.3 акта перевірки);

заниження податкового кредиту з податку на додану вартість, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у сумі 9422 грн. для подальшої їх реалізації, та який мав бути віднесений до податкового кредиту спеціальної декларації № 3 (п.п. 2.2.5 п. 2.2 акта перевірки);

п. 4 "Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 № 271 (271-99-п) , яке полягало у тому, що позивач не перерахував на спецрахунок податок на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва за період з 01.03.2003 по 01.01.2004 у сумі 57357 грн., тобто допустив нецільове використання коштів.

Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо необхідності скасування податкового повідомлення-рішення від 22.09.2004 № 0000332620/2 про донарахування податку на додану вартість у сумі 2727 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 109985 грн. з тих підстав, що виявлені порушення, зафіксовані у п.п. 2.2 акта перевірки, які, за даними податкового органу, слугували підставою для визначення спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов’язання у сумі 2727 грн., відображені без посилань на конкретні первинні або інші документи та податковим органом перед судом не доведені. Податковий орган у касаційній скарзі також не наводить обґрунтованих доводів, які б свідчили про зворотне.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо неправомірності застосування податковою інспекцією штрафних санкцій у сумі 52628 грн. у визначеному нею порядку, оскільки нарахування штрафних санкцій в розмірі, що перевищує загальний розмір самостійно донарахованої податковою інспекцією суми податкового зобов’язання з основного платежу, у даному випадку 2727 грн., суперечить вимогам п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (2181-14) (чинного на час виникнення спірних відносин) .

Зі змісту п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону випливає, що:

обов’язок щодо сплати штрафу у платника податків виникає виключно за умови самостійного донараховання контролюючим органом суми податкового зобов'язання за підставами, викладеними у підпункті "б"підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, тобто у разі самостійного донарахування податковим органом податкових зобов’язань, коли дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

розмір штрафу, який платник податків зобов'язаний сплатити (десять відсотків), законодавцем ставиться в залежність від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але такий розмір не може перевищувати п'ятдесяти відсотків суми недоплати сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Є також правильною позиція судів щодо неправомірності визначення позивачеві податковим повідомленням-рішенням у якості штрафних санкцій коштів, не перерахованих на окремий рахунок на виконання вимог п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", які вважаються використаними не за цільовим призначенням.

За відсутності підстав, викладених у підпункті "б"підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, податковий орган не вправі визначати штраф у відповідності до вимог п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Кошти, які мають обліковуватися на спецрахунку з податку на додану вартість згідно із приписами п.п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР та "Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини", затвердженого постановою від 26.02.1999 № 271 (271-99-п) , не відповідають ознакам податкового зобов’язання, встановленим п. 1.2., п. 1.3 ст. 1 Закону України Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. №2181-ІІІ, а також ознакам штрафних санкцій, встановленим п. 1.5 ст. 1 цього ж Закону.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції –не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 22.11.2007 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .