К-23184/08-С Про визнання недійсним договору поставки природного газу - 31.05.2011 Прийняття

Державна податкова інспекція у Миронівському районі Київської області (далі –позивач) звернулась до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Кристал-М"(далі –відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтрейд ЛТД"(далі –відповідач-2) про визнання недійсним договору поставки природного газу № 08-09-05 від 22 липня 2005 року, додаткових угод від 20 вересня 2005 року та від 31 жовтня 2005 року, укладених між ВАТ "Кристал-М"та ТОВ "Газтрейд ЛТД". При цьому, позивач просив стягнути з ВАТ "Кристал-М" на користь держави 3 003 967,81 грн. та стягнути з ТОВ "Газтрейд ЛТД"на користь ВАТ "Кристал-М" одержане за договором, а саме –3 003 967,81 грн.

Постановою Господарського суду Київської області від 26 жовтня 2007 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір поставки природного газу № 08-09-05 від 22 липня 2005 року, додаткові угоди від 20 вересня 2005 року та від 31 жовтня 2005 року, укладені між ВАТ "Кристал-М"та ТОВ "Газтрейд ЛТД". В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач та відповідач-1 оскаржили її в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року апеляційні скарги ДПІ у Миронівському районі та ВАТ "Кристал-М"задоволено частково, постанову Господарського суду Київської області від 26 жовтня 2007 року скасовано, а провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Господарського суду Київської області від 26 жовтня 2007 року в частині відмови в застосуванні адміністративної санкції, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року повністю та прийняття нового рішення –про задоволення позову повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ВАТ "Кристал-М" та ТОВ "Газтрейд ЛТД"укладено договір № 08-09-05 від 22 липня 2005 року, відповідно до умов якого ТОВ "Газтрейд ЛТД"(постачальник) зобов’язувався продати ВАТ "Кристал-М"(покупець) природний газ, а покупець зобов’язувався оплатити газ на умовах даного договору.

Позивач просить суд визнати недійсним договір як такий, що укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, посилаючись при цьому на наявність протиправного умислу в ТОВ "Газтрейд ЛТД".

Наявність протиправного умислу з боку відповідача-2 обґрунтовано тим, що висновком судово-почеркознавчої експертизи встановлено, що підписи у спірному договорі, в додаткових угодах та в актах прийому-передачі природного газу виконані не директором ТОВ "Газтрейд ЛТД", а іншою особою.

Крім того, позивач посилається на те, що постановою Господарського суду м. Києва від 15 червня 2007 року у справі № 32/320 позов Державної податкової адміністрації у м. Києві до ТОВ "Газтрейд ЛТД", ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено повністю. Визнано недійсними установчі документи ТОВ "Газтрейд ЛТД", а саме –Статут у новій редакції з дати державної реєстрації, тобто з 25 квітня 2005 року. Визнано недійсним Свідоцтво платника податку на додану вартість № 37103570 від 15 липня 2005 року - з моменту видачі.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

За змістом частини 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав вважати укладену між відповідачами угоду нікчемною. Адже, позивачем не доведено обставини в обґрунтування позовних вимог, а саме, наміру та прямого умислу у ТОВ "Газтрейд ЛТД" порушити вимоги закону. В свою чергу, факт несплати податків однією із сторін договору не є тим правопорушенням, за вчинення якого можна застосовувати передбачені частиною 1 статті 208 ГК України санкції. Для стягнення цих санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що в даному випадку санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК України, не можуть бути застосовані через недоведеність направленості оскаржуваного договору на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, а не через пропущення строку застосування таких конфіскаційних санкцій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області відхилити, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .