Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Островича С.Е.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на постанову Господарського суду міста Києва від 16 травня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року

у справі № 28/39-А

за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_5

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -

Постановою Господарського суду міста Києва від 16 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року, позов Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_5 (далі –позивач) до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі –відповідач) задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0002811740/2 від 11 січня 2006 року. Стягнуто на користь СПД-ФО ОСОБА_5 3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішеннь та прийняття нового –про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В заперечені на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 16 травня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року –без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку дотримання вимог законодавства про оподаткування позивачем за період з 01 жовтня 2003 року по 31 грудня 2004 року, за результатами якої складено акт № 216/17-40/24333052 від 16 травня 2005 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002811740/2 від 11 січня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 102 887,00 грн. (68 591,00 грн. –основний платіж, 34 296,00 штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) у зв’язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту в листопаді 2003 року –грудні 2004 року сум ПДВ по даті отримання податкових накладних, виписаних на його адресу Закритим акціонерним товариством "Оболонь"у 2002 році.

Крім того судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що за отриманий товар позивач розраховувався протягом січня-листопада 2003 року та станом на 01 грудня 2003 року погасив заборгованість перед ЗАТ "Оболонь" в повному обсязі.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Згідно з підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податкові накладні, виписані на адресу позивача ЗАТ "Оболонь" у квітні - травні 2002 року, відповідають вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, жодних зауважень до форми податкових накладних, порядку їх заповнення або доказів внесення до них недостовірних даних відповідачем надано не було.

Також, відсутні зауваження до ведення податкового обліку контрагентом позивача, чи виявлення фактів несплати податків, чи ухилення від сплати податків ЗАТ "Оболонь"за спірними операціями.

Крім того, правомірність дій позивача підтверджується висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 9315/10760 від 11 грудня 2006 року, згідно якого, висновки, викладені в акті перевірки № 216/17-40/24333052 від 16 травня 2005 року, в частині правомірності донарахування податку на додану вартість у розмірі 68 591,00 грн. документально та нормативно не підтверджуються.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду міста Києва від 16 травня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва відхилити, а постанову Господарського суду міста Києва від 16 травня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .