К-9202/08-С Про визнання незаконним рішення - 26.05.2011 Прийняття

розглянувши у касаційній інстанції в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Зугреської міської ради Донецької області, третя особа –ОСОБА_7, про визнання рішень незаконними,

У вересні 2007 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до Зугреської міської ради про визнання незаконним рішення № IV/12-3 від 19 червня 2003 року "Про методику розрахунків щодо участі суб’єктів підприємницької діяльності у розрахунках з утримання будинків та прибудинкової території".

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що при прийнятті вказаного рішення відповідач посилався на пункт 44 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", однак, на його думку, вказаною нормою не регулюються повноваження ради по затвердженню методики розрахунків, тим більше у відносинах з підприємствами некомунальної форми власності чи підприємців. За змістом статті 18 зазначеного Закону відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом. Посилався на те, що не має договірних відносин з міською радою щодо утримання будинків та при будинкової території, оскільки надання таких послуг населенню не відноситься до його компетенції. А тому, на його думку, невідповідність оскаржуваного рішення вказаному закону є підставою для визнання його незаконним.

Зазначав, що пунктами 1 та 2 Порядку формування тарифів та послуг по утриманню будинків та прибудинокових територій, затвердженого Наказом державного комітету будівництва № 39 від 01.08.2001р. (v0039241-01) , встановлено, що при введенні в дію цих рекомендацій органи місцевого самоврядування керуються лише повноваженнями, передбаченими статтею 28 "Про місцеве самоврядування в Україні".

Вважав, що вказане рішення міської ради не відповідає постанові Кабінету Міністрів України №560 від 12 липня 2005 року "Про затвердження порядку формування тарифів на послуги по утриманню будинків, споруд та прибудинкових територій" (560-2005-п) , відповідно до якого тарифи на послуги визначаються по кожному будинку окремо, а не в цілому по місту. Вказане рішення порушує його права, оскільки він є власником нежитлового приміщення, в якому здійснює свою підприємницьку діяльність, сплачує всі комунальні послуги по утриманню будинку та прибудинкової території, які повинні нараховуватися відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №560 (560-2005-п) , а не відповідно до затвердженої методики.

Просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Зугреської міської ради про визнання незаконним рішення № IV/12-3 від 19 червня 2003 року "Про методику розрахунків щодо участі суб’єктів підприємницької діяльності у розрахунках з утримання будинків та прибудинкової території"як такого, що не відповідає вимогам Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" (686-14) , Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку формування тарифів на послуги по утриманню будинків, споруд та прибудинкових територій" (560-2005-п) , Наказу державного комітету будівництва № 39 від 01.08.2001р (v0039241-01) .

При розгляді вказаної справи у суді першої інстанції у судовому засіданні, позивач доповнив свої позовні вимоги і просив визнати незаконним рішення Зугреської міської ради №IV/27-6 від 25 січня 2006 року "Про Положення щодо інформування територіальної громади м. Зугреса", оскільки воно також суперечить вимогам Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) в зв’язку з його не оприлюдненням, що ставить під сумнів його дійсність. Вважає вказане Положення таким, що суперечить вимогам статті 22 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", яка передбачає обов’язкове опублікування прийнятих рішень в друкованих засобах масової інформації.

Крім того, позивач просив винести окрему ухвалу стосовно завідуючого відділом управління комунальною власністю ОСОБА_7 за порушення законодавства України при підготовці рішення Зугреської міської ради №IV/12-3 від 19 червня 2003 року і направити її міському голові м. Зугреса та прокурору м. Харцизька для вирішення питання відповідності займаній посаді цієї посадової особи.

Постановою Харцизького міського суду Донецької області від 26 грудня 2007 року позов задоволено частково. Рішення Зугреської міської ради №IV/12-3 від 19 червня 2003 року "Про методику розрахунків щодо участі суб’єктів підприємницької діяльності у розрахунках з утримання будинків та при будинкової території"визнано незаконним. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковою постановою Харцизького міського суду Донецької області від 5 лютого 2008 року у задоволенні позову в частині винесення окремої ухвали стосовно завідуючого відділом управління комунальною власністю ОСОБА_7 відмовлено. Стягнуто з Зугреської міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету м. Зугреса на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 грн. 70 коп.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2008 року постанова та додаткова постанова суду першої інстанції скасовані. Прийнята нова постанова, якою позов задоволено частково. Визнано нечинним рішення Зугреської міської ради №IV/12-3 від 19 червня 2003 року "Про методику розрахунків щодо участі суб’єктів підприємницької діяльності у розрахунках з утримання будинків та прибудинкової території". Стягнуто на користь позивача з місцевого бюджету м. Харцизька судові витрати в сумі 5 грн. 44 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його змінити, визнавши незаконним рішення Зугреської міської ради № IV/27-6 від 25 січня 2006 року "Про Положення щодо інформування територіальної громади м. Зугреса", винести окрему ухвалу стосовно посадової особи ОСОБА_7

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Встановлено, що Зугреською міською радою були прийняті рішення № IV/12-3 від 19 червня 2003 року "Про методику розрахунків щодо участі суб’єктів підприємницької діяльності у розрахунках з утримання будинків та прибудинкової території"та №IV/27-6 від 25 січня 2006 року "Про Положення щодо інформування територіальної громади м. Зугреса", які є предметом спору у цій справі. Зазначені позовні вимоги були розглянуті судом першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування рішення Зугреської міської ради №IV/27-6 від 25 січня 2006 року "Про Положення щодо інформування територіальної громади м. Зугреса", суд апеляційний суд правильно виходив з того, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що в порушення вимог частини 1 статті 137 КАС України позивач, доповнюючи свої позовні вимоги щодо вказаного рішення міської ради, не подав відповідну письмову заяву з цього питання.

За змістом частини 1 статті 137 КАС України, у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення, позивач може змінити позовні вимоги протягом всього часу судового розгляду, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи.

Зміна предмету адміністративного позову можлива у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких позовних вимог;

4) пред’явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Скасовуючи додаткову постанову суду першої інстанції від 5 лютого 2008 року та відмовляючи позивачу у задоволенні клопотання про винесення окремої ухвали стосовно завідуючого відділом управління комунальною власністю ОСОБА_7 за порушення законодавства України при підготовці рішення Зугреської міської ради №IV/12-3 від 19 червня 2003 року і направлення її міському голові м. Зугреса та прокурору м. Харцизька для вирішення питання відповідності займаній посаді цієї посадової особи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вирішення вказаного питання не є обов’язком суду, а його правом.

Відповідно до частини 1 статті 166 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

Крім того слід зазначити, що суд першої інстанції помилкового постановив судове рішення з цього питання у формі постанови. Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому. Її слід відрізняти від постанови, у якій дається відповідь на вимоги адміністративного позову. Вона є й реакцією на ті порушення, що не усуваються постановою, а також на причини й умови вчинення порушень, щоб запобігти їх повторенню.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення суду судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.