Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі:

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Нововолинського міськвиконкому Волинської області (далі –УПСЗН) на постанову Нововолинського міського суду Волинської області від 21 серпня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року адміністративну справу за позовом прокурора міста Нововолинська Волинської області (далі – Прокурор) в інтересах ОСОБА_6 до УПСЗН, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Волинської обласної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої суми щорічної грошової допомоги і

Прокурор у позовній заяві в інтересах ОСОБА_6 (позивач), поданій до суду в січні 2008 року, зазначав, що відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) позивачеві як учаснику війни належить виплачувати щороку до 5 травня разову грошову допомогу в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на те, що такі виплати у 2006 і 2007 роках здійснено не в повному обсязі, Прокурор просив стягнути на користь ОСОБА_6 недоплачені йому 2310 гривень.

Постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 21 серпня 2008 року позов задоволено частково: дії УПСЗН визнано неправомірними та стягнуто з УПСЗН на користь позивача недоплачені у 2007 році 1175,18 гривні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково: дії відповідача визнано неправомірними та стягнуто з УПСЗН на користь позивача 1175,18 гривні, недоплачені у 2007 році. В задоволенні позовних вимог про стягнення коштів за 2006 рік відмовлено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального права в частині задоволення позову, просить скасувати його рішення й ухвалити нове –про відмову в задоволенні позову.

За змістом касаційної скарги в ній не наведено заперечень проти судових рішень у частині відмови в задоволенні позовних вимог. Позивачем судові рішення в цій справі в порядку касаційного провадження не оскаржено, заперечень проти касаційної скарги УПСЗН від нього не надійшло.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що позивач є учасником війни і користується правом на отримання разової грошової допомоги, яка виплачується щорічно до 5 травня, передбаченої статтею 13 Закону № 3551-ХІІ.

Частиною п’ятою статті 14 Закону № 3551-ХІІ передбачено виплату учасникам війни щорічно до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.

Водночас статтею 29 Закону України від України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(далі – Закон № 489-V (489-16) ) встановлено здійснити виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам війни в розмірі 55 гривень. Цю норму Закону № 489-V (489-16) визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Зазначену допомогу виплачено позивачеві за 2007 рік у квітні 2007 року в розмірі, встановленому статтею 29 Закону № 489-V – 55 гривень (а.с. 22).

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення грошової допомоги за 2007 рік, суди попередніх інстанцій вважали, що положення статті 29 Закону № 489-V суперечать статті 22 Конституції України, а тому грошова допомога підлягає виплаті позивачеві в розмірі, передбаченому Законом № 3551-ХІІ (3551-12) .

Такого висновку суди дійшли з порушенням норм матеріального права.

В період, упродовж якого позивач згідно з частиною четвертою статті 171 Закону № 3551-ХІІ міг отримати разову грошову допомогу до 5 травня (період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі) були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.

Для вирішення спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який із цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у правовідносинах, що виникли.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Тобто, в цьому випадку на період виникнення правовідносин, що є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни. Дія цих актів частково припинялася та відновлювалася у зв`язку із внесенням поточних змін у законодавство.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що нормами Закону № 489-V (489-16) фактично змінено положення Закону № 3551-ХІІ (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в цьому випадку є положення статті 29 Закону № 489-V.

Таким чином, на дату нарахування і виплати відповідачем щорічної разової грошової допомоги позивачеві –квітень 2007 року –положення Закону № 489-V (489-16) були діючими, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для визнання дій відповідача незаконними, оскільки при визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги останній керувався саме положеннями Закону № 489-V (489-16) , норми якого, враховуючи наведене, мають пріоритет над нормами Закону № 3551-ХІІ (3551-12) .

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів як апеляційної, так і першої інстанцій та ухвалити нове судове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу управління праці та соціального забезпечення населення Нововолинського міськвиконкому Волинської області задовольнити частково.

Постанову Нововолинського міського суду Волинської області від 21 серпня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від

10 лютого 2009 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 (про визнання протиправними дій управління праці та соціального забезпечення населення Нововолинського міськвиконкому Волинської області та стягнення коштів за 2007 рік) скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог прокурора міста Нововолинська Волинської області в інтересах ОСОБА_6 до УПСЗН, Міністерства праці

та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Волинської обласної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та стягнення суми щорічної грошової допомоги до

5 травня за 2007 рік відмовити.

В іншій частині постанову Нововолинського міського суду Волинської області від 21 серпня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року залишити без змін.

постанова оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів

після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.