Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної в місті Луганську ради (далі –УПСЗН) і Головного управління Державного казначейства України в Луганській області (далі –ГУДК) на постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 18 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 року адміністративну справу за

позовом ОСОБА_6 до УПСЗН про визнання відмови в перерахунку щорічної допомоги неправомірною, стягнення суми недоплаченої щорічної одноразової допомоги,

У позовній заяві, поданій до суду в липні 2008 року, ОСОБА_6 зазначав, що відповідно до статті

6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) належить до категорії інвалідів війни 2 групи і має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, однак відповідач у 2007 і 2008 роках виплатив йому значно меншу, ніж передбачена цим Законом (3551-12) , суму.

Посилаючись на відмову відповідача здійснити відповідні перерахунки та доплату, позивач просив визнати її неправомірною та зобов’язати УПСЗН усунути порушення його прав, стягнувши недоплачені за 2007 рік 2920,48 гривні, за 2008 рік – 3448,00 гривні.

Постановою Артемівського районного суду м. Луганська від 18 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 року, позов задоволено.

УПСЗН у касаційній скарзі, до якої приєдналось ГУДК, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове – про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач є інвалідом війни 2 групи. Цій категорії ветеранів війни відповідно до положень частини четвертої статті 13 Закону № 3551-ХІІ передбачено виплату щорічно до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Однак щорічну разову грошову допомогу до 5 травня відповідачем нараховано і сплачено позивачеві:

за 2007 рік –в розмірі, встановленому статтею 29 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(далі – Закон № 489-V (489-16) ) –360 гривень (положення статті 29 визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) , згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) (далі – Рішення № 6-рп/2007);

за 2008 рік –в розмірі, встановленому згідно з вимогами статті

20 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"(далі – Закон № 107-VI (107-17) ) і прийнятою на виконання цієї норми Закону № 107-VI (107-17) постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 р. № 183 (183-2008-п) "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) (далі –постанова КМУ № 183), –400 гривень (положення статті 20 Закону № 107-VI визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) , згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) (далі –Рішення № 10-рп/2008).

Розв’язуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що положення наведених рішень Конституційного Суду України про неконституційність відповідних норм законів № 489-V (489-16) та № 107-VI (107-17) має своїм наслідком неможливість застосування цих норм при нарахуванні розміру щорічної разової допомоги до 5 травня як у 2007, так і у 2008 роках.

Із таким висновком судів не можна погодитися, оскільки ними в частині задоволення вимог за 2007 рік неправильно застосовано матеріальний закон, рішення в частині задоволення позовних вимог за 2008 рік ухвалено без з’ясування всіх обставин справи, тому є передчасним.

Згідно з наявними у справі матеріалами щорічну разову допомогу до 5 травня у 2007 році відповідачем виплачено позивачеві в розмірі 360 гривень у травні 2007 року (а.с. 26). Тобто цю виплату здійснено відповідачем до прийняття Конституційним Судом України Рішення № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто в даному випадку на момент одержання позивачем у 2007 році щорічної допомоги до 5 травня існувала колізія нормативно-правових актів, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір зазначеної допомоги. Залишилося поза увагою судів, чи можна вважати реалізованим позивачем право на одержання щорічної грошової допомоги на оздоровлення та щорічної допомоги

до 5 травня у разі виплати йому такої допомоги в сумі 360 гривень, тобто в повному розмірі, визначеному законом № 489-V (489-16) , однак до визнання неконституційними пункту 30 статті 71 та статті 29 Закону № 489-V Рішенням № 6-рп/2007.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Таким чином, на період виникнення правовідносин щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік були наявні нормативно-правові акти ( закони № 3551-ХІІ (3551-12) та № 489-V (489-16) ), які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги, що є предметом спору в цій справі.

Отже, для визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2007 році в цій справі підлягали застосуванню стаття 29 Закону та пункт 30 статті 71 Закону № 489-V.

Оскільки обставини справи в частині позовних вимог щодо 2007 року встановлені судами повно і правильно, але ними порушено норми матеріального права, що призвело до незаконного рішення у справі в цій частині, суд касаційної інстанції на підставі положень статті 229 КАС України скасовує рішення судів попередніх інстанцій в частині, що стосується вимог позивача про виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік з ухваленням нового рішення в цій частині – про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Розв’язуючи спір в частині позовних вимог про виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2008 році, суди попередніх інстанцій не вжили заходів до з’ясування, коли саме: до чи після прийняття 22 травня 2008 року Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 (v010p710-08) , згідно з яким визнано неконституційними положення статті 20 Закону № 107-VI, здійснено виплату цієї допомоги позивачеві. В матеріалах справи відсутні відомості щодо дати виплати відповідачем зазначеної допомоги позивачеві у 2008 році. Тому немає можливості встановити, в період дії якого із законів здійснено виплату, тобто який із нормативно-правових актів: статтю 20 Закону № 107-VI і прийняту на виконання цієї норми Постанову Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 р. № 183 (183-2008-п) , чи Закон № 3551-ХІІ (3551-12) – необхідно застосувати в цьому випадку.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що при розв’язанні спору в частині вимог позивача за 2008 рік судами порушено норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Наведене є підставою для скасування судових рішень у цій частині з направленням справи на новий судовий розгляд відповідно до частини другої статті 227 КАС України та з урахуванням положень статті 28 цього Кодексу щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді адміністративної справи.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційні скарги Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної в місті Луганську ради і Головного управління Державного казначейства України в Луганській області задовольнити частково.

Постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 18 вересня

2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 року скасувати.

У справі в частині позовних вимог ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної в місті Луганську ради про визнання відмови в перерахунку щорічної допомоги неправомірною, стягнення суми недоплаченої щорічної одноразової допомоги за 2007 рік ухвалити нове рішення, яким у цій частині в позові відмовити.

У частині позовних вимог ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної в місті Луганську ради про визнання відмови в перерахунку щорічної допомоги неправомірною, стягнення суми недоплаченої щорічної одноразової допомоги за 2007 рік справу направити

до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

постанова оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів

після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.