Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Навасардян М.Г.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2010 року

по справі № 2а-14671/09/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

до : 1) Будівельної корпорації "Укразіабуд"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо-металургійна компанія"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва звернулась до суду з позовом до Будівельної корпорації "Укразіабуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо-металургійна компанія" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.07.2006 року нерухомого майна (нежитлове приміщення –офіс №101 (літ.А), загальною площею 1245,90 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Якіра, 8), укладеного між відповідачами; зобов'язання ТОВ "Українська гірничо-металургійна компанія" повернути БК "Укразіабуд" все одержане за даним договором, а у разі неможливості відшкодувати його вартість; зобов'язання БК "Укразіабуд" повернути ТОВ "Українська гірничо-металургійна компанія" суму коштів, отриманих за вказаним договором.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 року у задоволенні позову було відмовлено за необґрунтованістю вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у Святошинському районі м. Києва подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.07.2006 року між БК "Укразіабуд" (продавець) та ТОВ "Українська гірничо-металургійна компанія", правонаступником якої є ВАТ "Українська гірничо-металургійна компанія" був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого продавець продав, а покупець купив належне продавцю на праві власності нерухоме майно: нежитлове приміщення –офіс №101 (літ.А), загальною площею 1245,90 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Якіра, 8, за ціною 15595403,69 грн.

Податковий орган вважає, що відповідачі уклали зазначений договір з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, оскільки на момент укладення даного правочину за БК "Укразіабуд" рахувався податковий борг, у зв'язку із чим, відбулась реалізація нерухомого майна, яке фактично знаходилось у податковій заставі. Вказані обставини, на думку податкового органу є підставою для визнання договору недійсним відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України та застосування наслідків, передбачених ч.2 ст. 208 ГК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявність умислу у відповідачів на укладення угоди з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а не з будь-якою іншою, не доведена податковим органом та не підтверджується належними та допустимим доказами.

Водночас, вирішуючи питання щодо визнання спірних договорів недійсними, суди не врахували того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

На обґрунтування позову ДПІ у Святошинському районі м. Києва послалась на статті 207, 208 ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до ст. 157 КАС України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2010 року по справі №2а-14671/09/2670в частині відмови в задоволенні вимог про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала складена у повному обсязі 20.05.2011р.