Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду міста Києва від 17 липня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2008 року

у справі № 28/336-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФД КапіталЬ"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

Постановою Господарського суду міста Києва від 17 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2008 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФД КапіталЬ"(далі –позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі –відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення –рішення № 0003492306/0 від 18 травня 2007 року та № 0003482306/0 від 18 травня 2007 року. Судові витрати покладено на позивача.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Господарського суду міста Києва від 17 липня 2007 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2008 року та прийняття нового рішення –про відмову в задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а прийняті у справі судові рішення –без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну перевірку ТОВ "ІФД КапіталЬ"з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за грудень 2006 року, за результатами якої складено акт № 1041/23-06/32454981 від 27 квітня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення №0003482306/0 від 18 травня 2007 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 15 133,00 грн. та №0003492306/0 від 18 травня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 8 960,00 грн. (6 400,0 грн. - основний платіж, 2 560,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), оскільки протягом 2004 - 2006 років позивач подавав декларації з податку на прибуток з від'ємним значенням об'єкта оподаткування, в зв’язку з чим, відповідачем зроблено висновок, що діяльність позивача не є господарською, зважаючи на те, що не направлена на отримання доходу і є збитковою.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво –це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій інстанцій, в перевіряємому періоді позивач укладав договори на здійснення інформаційно-технічного обслуговування. Зазначені договори укладались сторонами на платній основі. З а виконання зазначених господарських зобов’язань позивач отримував передбачені умовами договорів кошти та відносив їх до складу валових доходів звітного періоду. Крім того, протягом перевіряємого періоду позивачем понесені певні витрати на оренду приміщення, авіа-білети, проживання працівників у готелях підчас відрядження, технічне обслуговування офісної техніки, тощо, які стали причиною виникнення від’ємного значення з податку на додану вартість. Суми понесених витрат відносились позивачем до валових витрат звітного періоду, правомірність формування яких відповідачем не заперечується.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що хоча діяльність позивача мала збитковий характер, однак зазначений факт не може свідчити про те, що така діяльність не є господарською, лише тому, що за її результатами не отримано прибутку. В свою чергу, Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) не встановлює жодних обмежень та не ставить в залежність права платника податків на податковий кредит з податку на додану вартість від прибутковості чи збитковості його діяльності.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити, а постанову Господарського суду м. Києва від 17 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .