Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. – головуючий,

Кобилянського М.Г.,

Стародуба О.П.,

Тракало В.В.,

Юрченка В.В.,

секретар судового засідання Кармазін О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою прокуратура Чернігівської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до прокурора Чернігівської області про поновлення на посаді,

У лютому 2009 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом. Зазначала, що наказом прокурора Чернігівської області від 03 лютого 2009 року її звільнено з посади старшого помічника прокурора міста Чернігова за вчинення проступку, який порочить її як працівника прокуратури.

Вважаючи висновок службового розслідування від 15 січня 2009 року таким, що не відповідає обставинам справи, просила визнати його протиправним, а також рішення профспілкового комітету прокуратури Чернігівської області від 30 січня 2009 року про надання згоди на звільнення та наказ прокурора Чернігівської області від 03 лютого 2009 року про звільнення й поновити на посаді.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Чернігівської області № 36-к від 03 лютого 2009 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та позивача поновлено на посаді.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, прокуратура Чернігівської області ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Зазначала, що матеріалами службового розслідування доведено факт вчинення позивачем при виконанні службових обов’язків проступку, який порочив її як працівника прокуратури, а саме –вступ в позаслужбові відносини з обвинуваченим в кримінальній справі, чим порушено норми професійної поведінки та етики прокурорсько-слідчого працівника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходила публічну службу на посаді старшого помічника прокурора міста Чернігова.

Наказом прокурора міста Чернігова від 14 жовтня 2008 року №17 на неї покладено, зокрема, обов’язок вивчати кримінальні справи, які надійшли до прокурора міста в порядку статей 228- 232 Кримінально-процесуального кодексу України та справи, які направляються до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності та про закриття справ з нереабілітуючих підстав.

У листопаді 2008 року ОСОБА_1 для підтримання державного обвинувачення передана кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України –крадіжка моторолера. При цьому під час вивчення кримінальної справи позивачка тричі телефонувала до матері обвинуваченого й спілкувалася з нею з питань, що не належали до її процесуальної компетенції. За результатами розгляду справи позивачка склала висновок про неможливість її направлення до суду та необхідність повернення на додаткове розслідування.

На підставі рапорту заступника прокурора міста Чернігова та розпорядження прокурора Чернігівської області від 16 грудня 2009 року було призначено службове розслідування щодо проступку, який скоїла позивач. За результатами службового розслідування від 15 січня 2009 року ОСОБА_1, отримавши на вивчення кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого статтею 185 частиною 3 Кримінального кодексу України (2341-14) , діючи в інтересах обвинуваченого, при наявності доказів по справі про винуватість, з метою уникнення ним кримінальної відповідальності, вступила в позаслужбові стосунки з ОСОБА_3, матір’ю обвинуваченого, та пропонувала, щоб ОСОБА_2 відмовився від своїх показів.

Рішенням профспілкового комітету прокуратур Чернігівської області від 30 січня 2009 року надано згоду на звільнення позивачки з займаної посади.

Наказом прокурора Чернігівської області від 03 лютого 2009 року № 36-к за вчинення проступку, який порочить ОСОБА_1 як працівника прокуратури, її звільнено з роботи.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що законодавством, у тому числі й відомчими наказами прокуратури не передбачено право працівника прокуратури під час вивчення матеріалів кримінальних справ, які надійшли до прокурора в порядку статей 228- 232 Кримінально-процесуального кодексу України, здійснювати будь-які слідчі дії, у тому числі спілкування з рідними обвинуваченого за обставинами справи. Звільнення ОСОБА_1 відбулося без порушення норм законодавства, з урахуванням ступені тяжкості вчиненого проступку і заподіяної шкоди авторитету органів прокуратури, обставин, за яких вчинено проступок і попередню роботу, наявність дисциплінарного стягнення за неналежне виконання службових обов’язків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги апеляційний суд виходив з того, що відповідачем не надано достатніх доказів наявності порушень позивачем вимог статей 228- 232 Кримінально-процесуального кодексу України та дисциплінарного проступку у її діях, а також відповідності накладеного дисциплінарного стягнення вчиненому проступку.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 48 Закону України "Про прокуратуру"за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.

Статтею 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України передбачено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Винесення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне за собою дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих, якщо ними в процесі слідства були допущені недбалість або несумлінність.

Відповідно до статті 11 дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Главою 21 Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05) передбачено нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства. Статтею 229 Кодексу встановлено які рішення має прийняти прокурор або його заступник перевіривши справу з обвинувальним висновком.

ОСОБА_1 за посадою не мала повноважень на вчинення процесуальних дій, визначених статтями 228- 232 Кримінально-процесуального кодексу України, а виконувала розпорядження прокурора по вивченню справ. При вивченні кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого статтею 185 частиною 3 Кримінального кодексу України (2341-14) вона вийшла за межі своїх повноважень, вступила у позаслужбові стосунки з матір’ю обвинуваченого та давала поради щодо поведінки ОСОБА_2 з метою уникнення кримінальної відповідальності.

З урахуванням обставин справи, службової характеристики позивачки окружний суд прийшов до обґрунтованого і законного висновку про правомірність дій відповідача при винесенні наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Апеляційний суд помилково прийшов до висновку про відсутність порушень нею норм Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05) та Дисциплінарного статуту прокуратури України та незаконно скасував рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 160, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу прокуратура Чернігівської області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2010 року скасувати, залишивши в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2009 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.