Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Рибченка А.О., Федорова М.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного сулу від 02 жовтня 2008 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2009 року

у справі №2а-3633/08

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Автрамат"(надалі –позивач, ВАТ "Автрамат")

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (надалі –відповідача, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові)

про визнання недійсним податкового повідомлення рішення, -

У березні 2008 року ВАТ "Автрамат"звернулось до суду з позовом, в якому просить прийняте 18.02.2008 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові податкове повідомлення-рішення №0000030840 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування за грудень 2007 року на суму 2387,00 визнати недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняте відповідачем спірне податкове повідомлення-рішення не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить вимогам чинного законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного сулу від 02 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2009 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, виходили з того, що податковий орган в супереч ч.2 ст. 72 КАС України не надав суду доказів того, що позивач в момент обчислення податкового кредиту за звітний період придбання товарів (послуг), частково використаних в подальшому в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, допустив порушення норм законодавства та завищення сум податкового кредиту і не навів норму Закону, якою б встановлювався порядок та спосіб здійсненого СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові у спірних правовідносинах розрахунку обчислення коефіцієнту частки оподатковуваних операцій в загальному обсязі продажу в звітному періоді.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове –про відмову у задоволення позовних вимог посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанції встановлено, що 14.02.2008 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові було здійснено документальну невиїзну (камеральну) перевірку ВАТ "Автрамат"з питання достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2007 року, за результатами якої складено акт №330/40-027/00236027.

В згаданому акті податковий орган посилається на порушення позивачем п.п.7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме, завищення позивачем суми податкового кредиту у грудні 2007 року на суму 2387,00 грн. за рахунок визначення обсягів реалізації по операціям, які звільнені від оподаткування.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000030840 від 18.02.2008 року, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування за грудень 2007 року на 2387,00 грн.

Як зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, контролюючим органом встановлено порушення п.п.7.4.3, п.п.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"ВАТ "Автрамат".

Згідно з п.п.7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 даного Закону (168/97-ВР) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 вищезазначеного Закону встановлено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

- залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи зі змісту п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, як вірно зазначили суди попередніх інстанції, при настанні першої з наведених подій у позивача виникає право на податковий кредит. З огляду на це, та враховуючи норми п.7.4 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , податковий кредит обчислюється платником в податковому періоді, на який припадає придбання (виготовлення) товарів (послуг), в залежності від мети його придбання.

Так, згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Крім того встановлено, що з наданих позивачем пояснень та копій Наказу про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства №1 від 04.01.2005 року, який діяв в 2007 році відповідно до Наказу №1 від 09.01.2007 року, а саме п.2.11, встановлено, що розрахунок браку здійснюється на ВАТ "Автрамат"по фактичним витратам, тобто оприбуткування металобрухту, що утворився внаслідок списання зношеного обладнання, інструменту або як відходи виробництва, здійснюється в момент його фактичного утворення, а не в момент придбання товарів (послуг).

Тому, під час обчислення податкового кредиту при придбанні товарів ВАТ "Автрамат"не володіє інформацією щодо частки утворюваного в подальшому металобрухту.

Підпунктом 4.2 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачено, що у разі передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Проте, як правильно зазначено судами, податковим органом під час перевірки не встановив жодної господарської операції по передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, не встановив які саме товари передавалися у межах балансу, не послався на жодний первинний документ, який фіксував би таку передачу. Також відповідач не встановив жодного виду діяльності, жодної операції, які можливо було би кваліфікувати як невиробниче використання придбаних товарів.

У зв’язку з чим, податковий орган припустився порушення приписів п.п.2.3.2 "Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого Наказом №327 від 10.08.2005 року (z0925-05) , згідно з наведеною нормою, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

- висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Так, утворення відходів під час виробництва продукції є невід’ємною складовою процесу виробництва. При цьому Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) не містить жодного застереження щодо відсутності права на валові витрати по матеріальним цінностям –відходам, що утворилися у процесі виробництва.

Згідно з п.11, 12 "Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 "Витрати"", затвердженого Наказом Мінфіну України №318 від 31.12.1999 р. (z0027-00) , собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту) (z0027-00) .

Таким чином, до складу прямих матеріальних витрат, а відповідно і до виробничої собівартості продукції, включається у повному обсязі вартість сировини та основних матеріалів. Не включається до складу витрат лише зворотні відходи.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанції, копіями видаткових накладних, приймально-здавальними актами, податковими накладними, довіреностями, підтверджено, що фактично у процесі виробничої діяльності позивача утворюються відходи у вигляді металобрухту, який в подальшому реалізується, що призводить до виникнення доходу, а відповідно податкових зобов’язань з ПДВ та валових доходів, тобто відходи ще раз беруть участь у господарський діяльності –призводять до виникнення доходів.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з обгрунтовними висновками судів попередніх інстанції, що податковим органом не надано доказів того, що позивач в момент обчислення податкового кредиту за звітний період придбання товарів (послуг), частково використаних в подальшому в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, допустив порушення норм законодавства та завищення сум податкового кредиту і не навів норму Закону, якою б встановлювався порядок та спосіб здійсненого СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові у спірних правовідносинах розрахунку обчислення коефіцієнту частки оподатковуваних операцій в загальному обсязі продажу в звітному періоді.

Необґрунтованим також є висновок відповідача про порушення підприємством п.7.4.3 ст.7, п.п.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки при проведенні перевірки податковим органом було обчислено лише коефіцієнт оподатковуваних операцій певного звітного періоду без встановлення чи існувала умова, для застосування п.п.7.4.3 (часткове використання придбаного товару), без визначення суми податкового кредиту, сформованого при придбанні цього товару, та з помилковим обрахуванням частки використання цього товару в оподаткованих операціях.

Частина 1 статті 11 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зі змісту частини 2 статті 71 цього Кодексу вбачається, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0000030840 від 18.02.2008 року, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування за грудень 2007 року на 2387,00 грн. є незаконним.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно та всебічно розглянуто докази у справі, яким надано правильну правову оцінку на підставі законодавства, яке діяло на момент спірних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові –залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного сулу від 02 жовтня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2009 року –залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.