Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного 

Суду України у складі:

головуючого                     Терлецького О.О.,

суддів:                         Волкова О.Ф., Гриціва М.І., 

                                Коротких О.А., Кривенди О.В., 

                                Кривенка В.В., Маринченка В.Л., 

                                Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б.,

при секретарі судового 

засідання                       Ключник А.Ю.,

за участю:                      ОСОБА_1,

представника Президента 

України: -                      Мишковець О.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправними діянь та відшкодування шкоди,

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: визнати нечинним рішення Президента України від 5 грудня 2014 року про відмову у виконанні покладених на нього обов'язків щодо захисту порушених прав, свобод та інтересів громадян України і передачу зазначених повноважень іншим державним органам, зокрема, Генеральній прокуратурі України, Адміністрації Державної прикордонної служби України; зобов'язати відповідача прийняти рішення про негайне поновлення суддями його прав та свобод як людини і громадянина; стягнути з Президента України 2 500 000 євро на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішенням, діями та бездіяльністю.

На обгрунтування позову ОСОБА_1 послався на те, що відповідач безпідставно відмовляється виконувати покладені на нього Конституцією України (254к/96-ВР) обов'язки по захисту його прав і свобод, які порушуються державними органами та незаконно делегував свої повноваження щодо розгляду звернення про застосування насильства з боку працівників прикордонної служби іншим державним установам.

Вищий адміністративний суд України постановою від 20 квітня 2015 року відмовив у задоволенні позову у зв'язку із його безпідставністю.

Не погоджуючись із таким рішенням,ОСОБА_1, звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2015 року та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

Перевіривши доводи, наведені ОСОБА_1 у заяві та безпосередньо в судовому засіданні, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Відповідно до частини другої статті 102 Основного Закону України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України (254к/96-ВР) , прав і свобод людини і громадянина.

Статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Глава 6 розділу ІІІ цього Кодексу виокремлює та регулює види адміністративних спорів, вирішення яких потребує спеціального, виключного врегулювання нормами процесуального права.

До таких, зокрема, віднесені публічно-правові спори, звернені до Верховної Ради України, Президента України щодо оскарження на предмет законності (крім конституційності) постанов, указів, дій чи бездіяльності, які розглядаються Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції (стаття 171-1 КАС).

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 102 Конституції України визначено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України (254к/96-ВР) , прав і свобод людини і громадянина.

Згідно зі статтею 106 Конституції України Президент України, зокрема, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Закон України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (393/96-ВР) (далі - Закон № 393/96-ВР (393/96-ВР) ) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України (254к/96-ВР) права вносити до органів державної влади, об'єднань громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення громадян адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Частиною третьою статті 7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Відповідно до пункту 28 статті 106 Конституції України Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Указом Президента України від 25 лютого 2010 року № 265/2010 "Про першочергові заходи із забезпечення діяльності Президента України" (265/2010) створена Адміністрація Президента України (далі - АП), яка діє на основі Положення про Адміністрацію Президента України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 504 (504/2010) (далі - Положення про АП).

Підпунктом 20 пункту 4 Положення про АП (504/2010) визначено її повноваження щодо організації розгляду звернень громадян, які надіслано на ім'я Президента України.

Зі змісту пункту 6 Положення про АП (504/2010) убачається, що у процесі виконання покладених на неї завдань щодо розгляду звернень, які не належать до компетенції Президента України, АП взаємодіє в установленому порядку, зокрема, із правоохоронними та іншими державними органами.

Як встановив Вищий адміністративний суд України, звернення, які були надіслані відповідачу, були спрямовані АП до компетентних органів для здійснення перевірки і прийняття відповідних рішень.

Ці дії АП Вищий адміністративний суд України вважав такими, що відповідають вимогам законодавства, з чим погоджується і колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України.

Доводів, які б спростовували висновки суду касаційної інстанції, не надано.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2015 року, а отже, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.