К-2717/09-С Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - 10.05.2011 Прийняття

У травні 2007 року фізична особа-підприємць –ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДПІ у м. Житомирі про визнання недійсним податкових повідомлень –рішень №000196170210 від 10.04.2007 року та №000197170210 від 10.04.2007 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що прийняті відповідачем спірне податкові повідомлення-рішення є неправомірними, оскільки викладені в акті перевірки висновки не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Постановою Господарського суду Житомирської області від 18 вересня 2007 року, позовні вимоги задоволені.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) втрати на придбання будь - яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000,00 грн., що призначенні для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку, а також включення до складу валових витрат суми за березень, квітень 2006 року 29167,00 грн. є правомірним.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2008 року, постанова суду першої інстанції скасована на винесена нова –про відмову у задоволені позовних вимог.

Мотивуючи свої висновки, суд апеляційної інстанції, керувався тим, що податковим органом доведено правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, фізична особа-підприємць ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Я вірно встановлено судом апеляційної інстанції, 21.09.2005 року Державною податковою інспекцією у м. Житомирі була проведена перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08.02.2006 року по 31 грудня 2006 року, за результатами якої складено акт №1771/17-1.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення –рішення:

-№000197170210 про визначення податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 3945,63 грн.;

- №000196170210 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 8750,00 грн., з яких основний платіж –5833,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2917,00 грн.

Колегією апеляційного суду також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було придбано авто паливозаправник ГАЗ 5312 вартістю 1000 грн. без ПДВ для використання в господарській діяльності, та згідно договору від 20.10.2006 року №1 передано в оренду ТОВ "Ланда"ЛТД терміном до 31.12.2007 року.

Під терміном основні фонди, наведеним у п.п.8.2.1 п.8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно п.п.8.2.2 п.8.2 ст.8 вказаного Закону до основних фондів 2 групи відносяться автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього: меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.

Судом другої інстанції вірно зазначено, що експлуатація автопаливозаправиика перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію, то він відноситься до основного фонду, вартість якого повинна зменшуватися у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про прибутковий податок з громадян"визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь –яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охоронною праці.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку, що перевіркою правомірно було зменшено валові витрати на 2473,70 грн., за рахунок віднесення до витратної частини в повному обсязі вартості закупівлі автозаправника та запчастин до нього, які були визначені перевіркою як витрати по придбанню, будівництву, реконструкції та ремонту основних фондів, такі витрати не відносяться до складу валових витрат.

Частина 1 статті 11 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зі змісту частина 1 статті 71 цього Кодексу вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається позивач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно та всебічно розглянуто докази у справі, яким надано правильну правову оцінку на підставі законодавства, яке діяло на момент спірних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 –залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2008 року –залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.