Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Рибченка А.О., Федорова М.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2008 року

на ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2009 року

у справі №2а-7130/08 (№22-а-1130/09)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Д-Транс"(надалі –позивач, ТОВ "Д-Транс")

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (надалі –відповідач, ДПІ у Київському районі м. Харкова)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

У липні 2008 року ТОВ "Д-Транс"звернулось до суду з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог), в якому просить визнати недійсним податкового повідомлення-рішення №0000152305/0 від 03.07.2008 року ДПІ у Київському районі м. Харкова та стягнути з відповідача судовий збір у сумі 3,40 грн.

Обґрунтовуючи свої висновки, позивач посилається на те, що прийняте відповідачем спірне податкове повідомлення-рішення є незаконним та безпідставним, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить вимогам чинного законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2009 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, виходили з того, що податковий органом не доведений факт порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ДПІ у Київському районі м.Харкова звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове –про відмову у задоволенні позовних вимог посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції та підтверджується матеріалами справи, у декларації за лютий 2007 р. позивач зазначив суму в розмірі 190082,00 грн. у строчці 25.2 декларації, а не 25.1. Помилковість зазначеної дії та спрямованість дій позивача на отримання відшкодування саме на розрахунковий рахунок (а не в рахунок наступних податкових періодів) підтверджують надані до декларації "Розрахунок суми бюджетного відшкодування"та заява про повернення суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до декларації по ПДВ за лютий 2007 року позивач заявив про відшкодування податку на додану вартість у сумі 190082,00 грн. після погашення податкових зобов’язань платника протягом трьох наступних звітних періодів шляхом перерахування на рахунок в установі банку 100%. Строк відшкодування вказаної суми настав.

30.05.2007 року відповідачем проведена позапланова перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ у наступних податкових періодів за період лютий 2007 року, за результатами якої складено акт №2288/16-0/33410353.

За висновками акту перевіркою не встановлено завищення заявленої до відшкодування з бюджету за лютий 2007 року суми ПДВ.

24.06.2008 року відповідачем здійсненна невиїзна документальна перевірка правомірності декларування суми податку на додану вартість до відшкодування з бюджету за лютий 2007 року, за висновками якої підприємством завищено суму бюджетного відшкодування за лютий 2007 року в розмірі 128871,00 грн., за результатами якої складено акт №3546/16-0/33410653.

На підставі висновків вказаного акту відповідачем прийняте податкове повідомлення –рішення від 03.07.2008 року №0000152305/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 128871,00 грн., посилаючись на порушення позивачем п.п.7.4.1 та 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Судами також встановлено, що між позивачем та ТОВ "Заря –Зарениця"було укладено договір поставки №02/01 від 12.01.2007 року, за яким ТОВ "Заря –Зарениця"зобов’язалося поставляти позивачу санітарно-технічні вироби, а позивач оплатити поставлений товар.

На виконання умов договору позивач сплатив ТОВ "Заря-Зарениця"грошові кошти, а в свою чергу отримав від останнього санітарно-технічні вироби, що підтверджується видатковими накладними №№33-0000004, 33-0000002, №33-0000003 від 15.01.2007 року, №33-0000008 від 24.01.2007 року, №33-0000009 від 25.01.2007 року.

На підставі виконаного сторонами договору ТОВ "Заря-Зарениця"видало податкові накладні №163 від 15.01.2007 року, №161 від 15.01.2007 року №162 від 15.01.2007 року, №167 від 15.01.2007 року, №168 від 25.01.2007 року (з яких сплачена сума ПДВ складає –128871,12 грн.).

Слід також відзначити, що факт своєчасного складання податкових накладних та факт сплати позивачем належних сум ПДВ підтверджено і відповідачем в Акті №2288/16-0/33410353 від 30.05.2007 року, в якому зазначено, що перевіркою не встановлено завищення заявленої до відшкодування з бюджету за лютий 2007 року суми ПДВ.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України передбачається обов’язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Пунктом 1.7 статті 1 цього Закону передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно приписами п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 вищезгаданого Закону).

У відповідності до п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 даного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Як вже зазначалось, позивачем було перераховано кошти контрагенту та отримано від останнього податкові накладні, які відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту у лютому 2007 року ПДВ в сумі 128871,00 грн.

Під визначенням бюджетне відшкодування, наведеним у п.1.8 ст.1 вказаного Закону, слід розуміти суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п.7.7.2 п.7.7 зазначеного Закону (168/97-ВР) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

- залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 згаданого Закону платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій (п.п.7.7.4 п.7.7 ст.7 вищевказаного Закону).

З огляду на зазначені норми права та вірно встановлені обставини справи, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судами попередніх інстанції відносно того, що позивач повністю підтвердив своє право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, судами цілком обґрунтовано зазначено, що нормами Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) право платника податку на бюджетне відшкодування не залежить від проведення або не проведення зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника, оскільки позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов’язків щодо сплати податків іншими контрагентами. Якщо інші контрагенти не виконали свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки виключно для них.

Частина 1 статті 11 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зі змісту частини 2 статті 71 цього Кодексу вбачається, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, прийняте відповідачем податкове повідомлення –рішення від 03.07.2008 року №0000152305/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 128871,00 грн. є незаконним.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно та всебічно розглянуто докази у справі, яким надано правильну правову оцінку на підставі законодавства, яке діяло на момент спірних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова –залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2009 року –залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.