Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

секретар судового засідання Шевченко Ю.В.,

за участю представника КРУ в Тернопільській області Креховця В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Тернопільській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року

у справі за позовом ОСОБА_7 до Контрольно-ревізійного управління в Тернопільській області, в.о. начальника Контрольно-ревізійного управління в Тернопільській області про скасування наказу та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, продовження щорічної відпустки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

У вересні 2008 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Зазначав, що наказом в.о. начальника Контрольно–ревізійного управління (далі –КРУ) в Тернопільській області від 30 липня 2008 року № 169-о звільнений з посади провідного контролера-ревізора у сфері охорони здоров’я та соціального захисту населення КРУ в Тернопільській області з 22 липня 2008 року за прогул без поважних причин з 23 по 30 липня 2008 року. Вказував, що з 01 липня 2008 року по 22 липня 2008 року перебував у черговій відпустці, а з 23 липня 2008 року по 09 серпня 2008 року хворів, що підтверджується листком непрацездатності. Вважаючи звільнення в період тимчасової непрацездатності незаконним, позивач просив суд скасувати наказ № 169-о про його звільнення, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, посилаючись на тимчасову втрату працездатності у період відпустки, просив зобов'язати КРУ в Тернопільській області продовжити невикористану ним внаслідок цього частину оплачуваної щорічної відпустки, стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди, яке оцінив у 490 507,50 грн та 3 752,02 грн матеріальних збитків.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2009 року в позові ОСОБА_7 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2009 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_7 на посаді провідного контролера-ревізора у сфері охорони здоров’я та соціального захисту населення КРУ в Тернопільській області, скасувано наказ в.о. начальника КРУ в Тернопільській області від 30 липня 2008 року № 169-о. Зобов'язано КРУ в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_7 середній заробіток за час вимушеного прогулу в зв’язку з незаконним звільненням з часу звільнення по час прийняття судом рішення про поновлення на роботі, тобто з 23 липня 2008 року по 21 вересня 2009 року. Зобов'язано КРУ в Тернопільській області продовжити ОСОБА_7 щорічну відпустку на кількість днів тимчасової непрацездатності з першого дня поновлення його на роботі. Стягнуто з КРУ в Тернопільській області на користь ОСОБА_7 3000 грн понесених витрат на правову допомогу адвоката. В задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі КРУ в Тернопільській області порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Зазначає, що апеляційним судом не враховано, що позивач звернувся до лікувально-профілактичного закладу о 19 год. 05 хв. 23 липня 2008 року, тобто після закінчення робочого часу.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції –без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_7 12 листопада 2007 року прийняв присягу державного службовця і працював в КРУ в Тернопільській області, з 08 травня 2008 року його переведено на посаду провідного контролера-ревізора відділу контролю у сфері охорони здоров’я та соціального захисту населення.

З 01 липня по 22 липня 2008 року включно позивач перебував у черговій відпустці відповідно до наказу КРУ в Тернопільській області від 27 червня 2008 року № 130-в.

З 23 по 30 липня 2008 року позивач на роботу не з’являвся, в зв’язку з чим в.о. начальника КРУ в Тернопільській області вніс подання до профспілкового комітету КРУ в Тернопільській області про надання згоди на звільнення ОСОБА_7 на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ).

Рішенням профспілкового комітету КРУ в Тернопільській області від 30 липня 2008 року дано згоду на звільнення позивача з зазначених у поданні підстав.

В цей же день наказом КРУ в Тернопільській області від 30 липня 2008 року № 169-о позивача звільнено з посади провідного контролера-ревізора відділу контролю у сфері охорони здоров’я та соціального захисту населення з 22 липня 2008 року, за прогул без поважних причин (пункт 4 статті 40 КЗпП України) у зв’язку з відсутністю на роботі 23-30 липня 2008 року.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок, умови проходження і припинення державної служби встановлено Законом України "Про державну службу" (3723-12) та нормами Кодексу законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП України (322-08) ). Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (322-08) , державна служба припиняється у випадках, визначених ст. 30 Закону України "Про державну службу".

Можливість розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового договору до закінчення строку його чинності з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин передбачена пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Звільняючи ОСОБА_7 з роботи, КРУ в Тернопільській області вважало, що позивач був відсутній на роботі з 23 липня по 30 липня 2008 року без поважних причин.

Перевіряючи доводи позивача щодо причин його відсутності на роботі, судами встановлено, що ОСОБА_7 був відсутній на роботі у вказаний період в зв’язку з його тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується листком непрацездатності, виданим Тернопільською міською поліклінікою № 3.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Апеляційним судом правильно встановлено, що відповідачем було порушено встановлений законом порядок звільнення: до повернення позивача на роботу проведено засідання профспілкового органу, на засідання якого позивач не запрошувався, письмові пояснення вимагались лише 24 липня 2008 року по телефону, причини відсутності на роботі не з’ясовувались.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно визнав незаконним звільнення позивача в період його тимчасової непрацездатності та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині поновлення на роботі та зобов’язання відповідача оплатити весь період вимушеного прогулу.

Разом з тим, задовольняючи позов повністю, суд апеляційної інстанції зобов'язав КРУ в Тернопільській області продовжити ОСОБА_7 щорічну відпустку на кількість днів тимчасової непрацездатності з першого дня поновлення його на роботі.

При цьому апеляційний суд вважав обов’язком відповідача продовжити відпустку позивачу на кількість днів тимчасової непрацездатності в період щорічної відпустки саме з першого дня поновлення його на роботі.

Проте, з такими висновками суду погодитись не можливо.

Судами встановлено, що під час перебування у черговій відпустці з 01 липня по 22 липня 2008 року ОСОБА_7 хворів з 09 липня по 18 липня 2008 року.

Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 80 КЗпП України та частини 2 статті 11 Закону України "Про відпустки"щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України "Про відпустки"(частина 4 статті 80 КЗпП України, частина 4 статті 11 Закону України "Про відпустки").

Настання обставин, зазначених у цих нормах не означає, що працівник може на

свій розсуд вирішувати питання про перенесення або продовження відпустки на період, безпосередньо наступний за днем припинення дії цих обставин. При продовженні або перенесенні відпустки, якщо тимчасова непрацездатність наступила під час її використання, невикористана частина відпустки по закінченню тимчасової непрацездатності не використовується працівником на свій розсуд, а має бути надана працівнику за погодженням сторін. При цьому ця частина відпустки надається працівнику шляхом видання наказу.

Позивач не звертався до відповідача за погодженням питання щодо продовження відпустки. Отже, підстави для задоволення позову в частині зобов’язання відповідача продовжити відпустку з першого дня поновлення на роботі відсутні. Тому рішення суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Крім того, апеляційний суд присудив з КРУ в Тернопільській області на користь позивача 3000 грн. витрат на правову допомогу.

Згідно із статтею 87 КАС України витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат, які за результатами розгляду справи розподіляються між сторонами за правилами, врегульованими статтею 94 КАС України. Відповідно до частини першої статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (частина третя статті 90 КАС України). Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року, № 590 (590-2006-п) "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави"визначено, що якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави її граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Відповідачем у справі є суб’єкт владних повноважень КРУ в Тернопільській області, отже судові витрати мають присуджуватись з Державного бюджету України.

В матеріалах справи міститься договір про надання юридичної допомоги та ведення справ в суді, укладений 11 вересня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також квитанція до прибуткового касового ордеру про внесення позивачем за надання цих послуг 3000 грн. Проте, із змісту журналів судових засідань видно, що ОСОБА_8 брав участь у розгляді справи як представник позивача у трьох засіданнях не повний робочий день. У судовому засіданні 4 лютого 2009 року в суді першої інстанції правову допомогу ОСОБА_7 надавав ОСОБА_9

ОСОБА_7 заявлялись вимоги як майнового (стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної шкоди), так і немайнового характеру (поновлення на роботі, продовження щорічної відпустки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування моральної шкоди). За наслідками розгляду справи позовні вимоги задоволені частково.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставним відшкодування з КРУ в Тернопільській області витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн.

На підставі статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Тернопільській області задовольнити частково, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про продовження щорічної відпустки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та відшкодування витрат на правову допомогу, ухваливши в цій частині нове рішення.

Відмовити в позові ОСОБА_7 до Контрольно-ревізійного управління в Тернопільській області про продовження щорічної відпустки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та відшкодування витрат на правову допомогу.

В решті постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.