Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т. М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня"

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2009 року

та постанову Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2007 року

по справі № 22-а-10138/08

за позовом Закритого акціонерного товариства "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ЗАТ "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня" звернулося до Господарського суду Чернігівської області з адміністративним позовом до ДПІ у м. Чернігові про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 28.04.2005 року № 0000462650/0; від 06.06.2005 року № 0000462650/1; від 19.07.2005 року № 0000462650/2, якими до позивача було застосовано штраф у сумі 2464,55 грн. за затримку на 99 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 4929,10 грн.; від 19.07.2005 року № 0001002650/2, яким до позивача застосовано штраф у розмірі у сумі 14742,46 грн. за затримку на 61 календарний день граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 73712,25 грн.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2009 року у даній справі позов прийнято рішення про відмову в задоволенні позову з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ЗАТ "ЧВФ "Берегиня" знаходилась на податковому обліку у ДПІ м. Чернігова.

Рішенням ДПІ у м. Чернігові від 30.01.2004 року № 4 про розстрочення податкових зобов'язань, ЗАТ "ЧВФ "Берегиня" була надана розстрочка узгодженого податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 30000,00 грн. строком з 30.01.2004 року по 21.06.2004 року, а також укладено Договір про розстрочення податкових зобов'язань від 30.01.2004 року № 4.

У зв'язку з несплатою ЗАТ "ЧВФ "Берегиня" чергової частки розстроченої суми та нарахованих на неї процентів, накопиченням нового податкового боргу, рішенням ДПІ у м. Чернігові від 09.04.2004 року № 2 про скасування розстрочення податкових зобов'язань, рішення від 30.01.2004 року № 4 було скасовано, а Договір про розстрочення податкових зобов'язань від 30.01.2004 року № 4 - розірвано.

15.03.2005 року ДПІ у м. Чернігові була проведена перевірка ЗАТ "ЧВФ "Берегиня" щодо своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання платником податків, за результатами якої зафіксовано порушення позивачем граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

На підставі цього акта перевірки та рішень про результати розгляду скарги позивача, ДПІ у м. Чернігові були прийняті податкові повідомлення-рішення: від 28.04.2005 року № 0000462650/0; від 06.06.2005 року № 0000462650/1; від 19.07.2005 року № 0000462650/2, якими до позивача було застосовано штраф у сумі 2464,55 грн. за затримку на 99 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 4929,10 грн.; від 19.07.2005 року № 0001002650/2, яким до позивача застосовано штраф у розмірі у сумі 14742,46 грн. за затримку на 61 календарний день граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 73712,25 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.п. 14.1. п. 14.1 ст. 14 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон № 2181-III (2181-14) ) розстроченням податкових зобов'язань є надання платнику податків бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов'язань без урахування сум пені під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеної згідно з пунктом 16.4 статті 16 цього Закону.

Пп. 14.1.3 п.14.1 ст. 14 Закону № 2181-III передбачено, що платник податків, який звертається до податкового органу з заявою про розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого податкового зобов'язання.

Згідно із п.п. 14.3.1 п. 14.3 ст. 14 Закону розстрочення податкових зобов'язань надається на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї проценти погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.

Таким чином, за договором розстрочення податкових зобов'язань у платника податків виникає зобов'язання сплатити узгоджені податкові зобов'язання на умовах податкового кредиту, а саме: основну суму кредиту та проценти.

Згідно з приписами абз. 2 преамбули Закону № 2181-III (2181-14) цей Закон не регулює питання погашення та обслуговування кредитів, наданих за рахунок бюджетних коштів або позик, залучених державою чи під державні гарантії, інших зобов'язань, що випливають з угод, укладених державними органами та/або від імені Держави, які регулюються нормами цивільного законодавства та іншими законами з питань державного боргу та його обслуговування.

Таким чином, Закон № 2181-III (2181-14) , в тому числі положення п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17, не можуть застосовуватися до питань погашення та обслуговування кредитів, наданих за рахунок бюджетних коштів, інших зобов'язань, що випливають з угод, укладених державними органами саме у період дії договору розстрочення податкових зобов'язань.

Податкова інспекція застосувала до позивача штраф на підставі п.п. 17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону № 2181-III не за невиконання зобов'язань за договором розстрочення податкових зобов'язань і не під час дії такого договору, а за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом (2181-14) , оскільки договір про розстрочення № 4 від 30.10.04 року був розірваний у зв'язку з несплатою чергової частки розстроченої суми, нарахованих на неї процентів та накопиченням податкового боргу.

Пунктом 4.7 Порядку розстрочення та відстрочення податкових зобов'язань платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 18.09.2001 року № 378 (z0912-01) , зареєстрованого в Мін'юсті України 29.10.2001 року за № 912/613, який прийнято з метою забезпечення практичного впровадження ст. 14 Закону № 2181-III та згідно з п. 9 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", передбачено, що від дня, наступного за днем розірвання договору, на розстрочення (відстрочення) суми, що залишились несплаченими, нараховується пеня та штрафні санкції у розмірах, передбачених чинним законодавством.

За таких обставин та з урахуванням вимог чинного законодавства, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня" відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2009 року та постанову Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2007 року по справі № 22-а-10138/08 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.