Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого –судді Кобилянського М.Г.

суддів: Амєліна С.Є., Cтародуба О.П., Тракало В.В., Юрченка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м.Донецька про визнання неправомірною відмову та призначення пенсії державного службовця

за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м.Донецька на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2008 року, -

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м.Донецька і просила визнати неправомірною відмову у призначенні пенсії державного службовця, викладену у відповіді управління від 02.08.2006р. та зобов’язати відповідача призначити їй пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" (3723-12) , починаючи з 04.02.2003р., з часу прийняття Закону України № 432-1У (432-15) "Про внесення змін в Закон України "Про державну службу".

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2008 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2008 року постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2008 року скасовано і прийнято нову –про часткове задоволення позову. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м.Донецька прийняти документи ОСОБА_1 і розглянути питання про призначення їй пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу' (3723-12) як державному службовцю з 27.07.2007р.

Відповідач просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке, на його думку, прийняте відповідно до закону і скасоване помилково.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 12.02.1967р. по 28.02.2005р. працювала на посадах головного бухгалтера і головного економіста Донецького обласного управління лісового господарства. Позивач з 09.08.1993р. перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Калінінському районі м.Донецька і отримує пенсію за віком відповідно Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) . У липні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу". На вказану заяву 02.08.2006р. управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м.Донецька повідомило позивачу про те, що Закон України "Про внесення змін в Закон України "Про державну службу"від 16.01.2003р. (432-15) вступив в силу з 04.02.2003р. і тому розповсюджується на осіб, які досягли пенсійного віку після вступу в силу Закону (432-15) , або набули права, працюючи на державній службі в період дії цього Закону, а тому вирішити питання щодо призначення їй пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" (3723-12) не вбачається за можливе.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримує пенсію за віком на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , а Закон України "Про державну службу" (3723-12) , з внесеними 04.02.2003р. змінами, розповсюджується лише на осіб, які досягли пенсійного віку після вступу в силу Закону (3723-12) , або набули права, працюючи на державній службі в період дії вищезазначеного Закону (3723-12) . Крім того, позивачу відповідно до Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) надана відповідь і тому діями відповідача не порушені її законні інтереси.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач мала право перейти на пенсію державного службовця, проте була позбавлена цього права відповідачем. Тому відповідач повинен прийняти до розгляду документи ОСОБА_1, а також, враховуючи документи пенсійної справи, вирішити питання про призначення їй пенсії як державному службовцю у відповідності з пенсійним законодавством.

Висновок суду апеляційної інстанції є помилковим з таких підстав.

Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частини 2 статті 37 Закону України "Про державну службу"від 16.12.1993 р. (в редакції Закону України від 16.01.2003 р. (432-15) ) на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.

Згідно прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну службу" від 16.01.2003 року (432-15) № 432-1У, даний Закон набирає чинності з дня його опублікування, а порядок перерахунку пенсій, передбачений цим Законом, поширюється на пенсіонерів, яким пенсія державних службовців призначена з дня набрання чинності Законом України "Про державну службу" (3723-12) (28.12.1993).

Відтак, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії державного службовця, оскільки вона досягла пенсійного віку до набрання чинності Законом України "Про державну службу" (3723-12) .

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції також правильно виходив з того, що відповідачем не приймалося рішення про відмову у переведенні на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" (3723-12) , оскільки позивач не зверталася із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший у порядку, встановленому законодавством.

Так, відповідно до ст. 45 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"переведення з одного виду пенсії на інший провадиться з дня подання заяви з усіма необхідними документами.

Пунктом 37 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (z1566-05) , передбачено, що орган, що призначає пенсію розглядає питання про призначення пенсії, відстрочку часу її призначення, перерахунок та відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 4 Порядку).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Судом встановлено, що позивач не зверталася до управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м.Донецька із заявою встановленого зразка, про переведення з одного виду пенсії на інший чи питанням про роз’яснення порядку такого переведення.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач, направивши відповідь на звернення ОСОБА_1, діяв в межах наданої компетенції відповідно до вимог законодавства та не порушив пенсійні права позивача і підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до вимог статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилковою

За вказаних обставин судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції, яке було ухвалене відповідно до закону, залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м.Донецька задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2008 року скасувати, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2008 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.