Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду (далі –УПФ) України в місті Костянтинівці Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання зробити перерахунок пенсій, за касаційною скаргою УПФ України в місті Костянтинівці Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року, -

У листопаді 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати неправомірними дії УПФ України в місті Костянтинівці Донецької області та зобов’язати відповідача здійснити йому перерахунок пенсій у відповідності з положеннями ст.ст. 49, 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28.02.1991р. №796-ХІІ (далі – Закон №796-ХІІ (796-12) ), починаючи з 01.11.2008р., виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.12.2008р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2009р., позов задоволено. Визнано неправомірними дії УПФ України в місті Костянтинівці Донецької області щодо відмови в перерахунку пенсій ОСОБА_6 з 01.11.2008р. Зобов’язано відповідача перерахувати ОСОБА_6 основну та додаткову пенсії відповідно до ст.ст. 49, 50, 54 ч.4 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"з 01.11.2008р. у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, УПФ України в місті Костянтинівці Донецької області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС) України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, і це відповідає матеріалам справи, що ОСОБА_6 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом II групи внаслідок захворювання, яке пов’язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 49 Закону №796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ст. 50 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.54 вказаного Закону в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів

ІІ групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

Проте, пунктом 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , який набрав чинності з 01.01.2008р., внесено зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , зокрема: текст ст.50 Закону викладено у такій редакції: "Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами";

текст ч.ч.3, 4 ст.54 замінено чотирма частинами такого змісту: "У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 - 1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження: по I групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; дітям-інвалідам - 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника, визначеної згідно із зазначеною статтею, що розподіляється між ними рівними частками. До непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами". У зв’язку з цим частину п’яту визнано частиною сьомою. Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008р. (v010p710-08) зміни, внесені підпунктами 12, 15 пункту 28 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) від 28.12.2007р. №107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточними і не може бути оскаржене, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статтей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №10-рп/2008 (v010p710-08) щодо неконституційності підпунктів 12, 15 пункту 28 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) від 28.12.2007р., вказані правові норми втратили чинність і застосуванню не підлягали.

Разом з тим, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що при визначенні розміру пенсій позивачу, застосуванню підлягають положення саме ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII, а не положення постанов Кабінету Міністрів України, якими керувався відповідач, оскільки такі істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

З положень ст.ст. 50, 54 Закону №796-ХІІ випливає, що за основу нарахування розміру державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, береться мінімальна пенсія за віком.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо неприйняття в даному випадку положень ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом (1058-15) , оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 50 та ст. 54 Закону №796-ХІІ.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені

ст. 46 Конституції України та ст.ст. 50, 54 Закону №796-ХІІ, щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Згідно ч.3 ст.67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31.10.2006р., у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсій 30.10.2008р.

Порядок проведення перерахунку пенсій встановлений ст. 45 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

У відповідності до ч.4 вказаної статті перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених ч.1 ст.35, ч.2 ст.38, ч.3 ст.42 і ч.5 ст.48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

А тому, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач має право на перерахунок державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, з 01.11.2008р.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Костянтинівці Донецької області – залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року – залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.