К-18347/08-С Про визнання угоди недійсною - 05.10.2011 Прийняття

Постановою Господарського суду Запорізької області від 06.06.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2008, у задоволенні позовних вимог Вільнянської МДПІ про визнання недійсним правочину купівлі-продажу від 22.12.2005, укладеного між ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_4 на суму 3523,97 грн., на підставі ст. 203 ЦК України, відмовлено. Вимоги про застосування наслідків передбачених ст. 208 ГК України не заявлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову, з підстав порушення норм матеріального права.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідачем проведено планову документальну перевірку СПД –ф.о. ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.10.2005 по 30.06.2006, за результатами якої складено акт від 18.12.2006 №265/17/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено укладення між СПД – ф.о. ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_5 22.12.2005 усного договору купівлі-продажу зерна 3 класу на загальну суму 3523,97 грн., у т.ч. ПДВ 587,33 грн.

Виконання зазначеного договору документально підтверджено та не заперечується сторонами.

Позивач вважає, що спірна угода є завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, з тих підстав, що постановою Комунарського районного суду від 01.11.2006 у справі №2-4412/06 визнано недійсним свідоцтво про державну реєстрацію ПП ОСОБА_5 з моменту реєстрації, а також всі бухгалтерські та інші фінансово-господарські документи з моменту їх підписання та видачі.

Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, для визнання угоди недійсною необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною. За відсутності доказів того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства, наявності у відповідачів податкових зобов’язань або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання саме спірного договору, чи обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів, висновки суду, що твердження позивача помилково ґрунтуються на обставинах, які не мають правового значення для справи, є правильними.

Сама по собі оскаржувана угода не є такою, що суперечать інтересам держави та суспільства.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги податкової інспекції про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, судами не враховано того, що такі вимоги не можуть бути предметом позову.

За змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а, отже, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що вимоги про стягнення в доход держави коштів одержаних від виконання оскаржуваних договорів на підставі ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України податковим органом не заявлені, а вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, провадження у справі підлягає закриттю із скасуванням судових рішень.

Керуючись ст. ст. 157, 220, 221, 223, ч.1 228, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 06.06.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2008 скасувати.

Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.