21-1424а15 Про перерахунок пенсії - Текст документа

Вважає, що відповідно до частини третьої статті 43 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ (2262-12) ) у редакції Закону України від 4 квітня 2006 року № 3591-ІV"Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" (3591-15) (далі - Закон № 3591-ІV (3591-15) ) він має право на пенсію з розміру усіх видів грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, а не з розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням, який ГУ ПФУ встановило з посиланням на положення пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (393-92-п) (далі - постанова № 393).

Деснянський районний суд міста Києва постановою від 18 травня 2011 року у задоволенні позову відмовив.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що відповідач правомірно обчислив розмір пенсії ОСОБІ_1 виходячи із розміру його грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням з розрахунку середнього арифметичного від загального розміру його грошового забезпечення за останні 24 місяці служби відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ. При цьому суд послався на положення пункту 7 постанови № 393 (393-92-п) , яким передбачено механізм нарахування та призначення пенсії цій категорії громадян.

Суди встановили, що наказом голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (далі - Держспецтрансслужба) від 17 грудня 2010 року № 117 позивача звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за станом здоров'я і наказом начальника головного штабу-першого заступника голови Адміністрації Держспецтрансслужби від 22 грудня 2010 року № 223 виключено із списків особового складу частини та направлено для зарахування на військовий облік до Деснянського районного у м. Києві військового комісаріату.

23 грудня 2010 року ОСОБІ_1 було призначено пенсію згідно з Законом № 2262-ХІІ (2262-12) та розраховано її розмір відповідно до пункту 7 постанови № 393.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2015 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з ухвалою касаційного суду, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ. Просить скасувати рішення суду касаційної інстанцій та прийняти нове - про задоволення позову.

На обґрунтування заяви додав копії постанов Вищого адміністративного суду України від 31 липня та 12 грудня 2013 року (справи №№ К/9991/64449/12, К/800/37407/13 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У рішеннях, наданих ОСОБОЮ_1 на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України послався на те, що після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) , яким визнано неконституційним положення пункту 29 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року (107-17) № 107-V "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (тобто, на час призначення пенсії), діяла редакція частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону № 3591-ІV (3591-15) , відповідно до якої пенсійне забезпечення військовослужбовців має здійснюватися виходячи з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що частина третя статті 43 Закону № 2262-ХІІ не передбачає складових грошового забезпечення для обчислення пенсії та порядок визначення їх розмірів. Нормативним актом, що регламентує порядок визначення додаткових видів грошового забезпечення та деталізує приписи частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ шляхом встановлення конкретного механізму визначення суми додаткових видів грошового забезпечення за останньою штатною посадою, є постанова № 393 (393-92-п) , пунктом 7 якої передбачено, що розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням. Середня сума щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається шляхом ділення на 24 загальної суми цих видів грошового забезпечення за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням.

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що пункт 7 постанови № 393 (393-92-п) не суперечить положенням частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, а дозволяє реалізувати положення цього Закону (2262-12) .

Висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права та не відповідає практиці Верховного Суду України з розгляду справ цієї категорії, правова позиція в яких вже була неодноразово висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 6 березня та 13 листопада 2012 року, 22 січня та 12 лютого 2013 року, 14 січня 2014 року, 24 лютого 2015 року (справи №№ 21-2во12, 21-359а12, 21-421а12, 21-445а12, 21-463а13, 21- 552а14 відповідно).

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБИ_1 задовольнити.

Постанову Деснянського районного суду міста Києва від 18 травня 2011 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБИ_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБІ_1 виходячи з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням відповідно до частини третьої статті 43 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у редакції Закону України від 4 квітня 2006 року № 3591-ІV "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" (3591-15) з 23 грудня 2010 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБІ_1 відповідно до частини третьої статті 43 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у редакції Закону України від 4 квітня 2006 року № 3591-ІV "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" (3591-15) з 23 грудня 2010 року та виплатити йому суми недоотриманої пенсії з цього часу.