Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши відповідно до статті 222 КАС України в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 лютого 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, треті особи –Управління освіти і науки виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення,

встановила:

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, треті особи –Управління освіти і науки виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 13 червня 2006 року № 282 про встановлення піклування над неповнолітньою ОСОБА_4, опіки над малолітньою ОСОБА_3 та житлом, де діти зареєстровані.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що є матір’ю двох дітей: неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав не позбавлена. Рішення про встановлення опіки і піклування над своїми дітьми вважає незаконним з огляду на те, що воно прийнято без її відома і за її відсутності; без встановлення всіх обставин справи, зокрема, того факту, що молодша донька проживає разом з нею; на підставі довідки про перебування позивача на обліку в наркологічному диспансері, не враховуючи фактичного стану її здоров’я на момент прийняття такого рішення.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 лютого 2007 року, залишеною без зміни ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення про відмову в задоволенні позову мотивовані тим, що рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 13 червня 2006 року № 282 є законним і відповідає інтересам дітей, які позбавлені батьківського піклування, оскільки спрямоване на забезпечення їх виховання та прийняте за результатами розгляду рекомендації опікунської ради (протокол № 5 від 24 травня 2006 року) і заяви ОСОБА_2 про встановлення піклування над неповнолітньою ОСОБА_4, опіки над малолітньою ОСОБА_3 та житлом і майном, де вони зареєстровані.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 10, 11, 48- 51, 86, 159, 195, 196, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, статей 58, 76 Цивільного кодексу України, статей 151, 153, 154, 163, 243 Сімейного кодексу України, пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 5.4 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справі сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (z0387-99) (далі –Правила опіки та піклування), просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Зазначає, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відмовлено в прийнятті нових доказів, що не досліджувалися судом першої інстанції, не вирішено заявленого клопотання про витребування доказів, не дано оцінки показанням свідків і не наведено мотивів неврахування наданих письмових доказів; висновок суду про необов’язковість участі батьків при вирішенні питання про призначення опікунства і піклування є грубим порушенням її прав як матері.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Зі змісту статей 58 і 59 Цивільного кодексу України, статті 243 Сімейного кодексу України вбачається, що опіка (піклування) встановлюється над малолітніми (неповнолітніми) особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування.

Матеріали справи свідчать про те, що рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 13 червня 2006 року № 282 встановлено піклування над неповнолітньою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, опіку над малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та житлом і майном, де вони зареєстровані; призначено ОСОБА_2 піклувальником над неповнолітньою ОСОБА_4, опікуном над малолітньою ОСОБА_3 та житлом і майном, де вони зареєстровані; закріплено за малолітніми житло за адресою: АДРЕСА_1 до досягнення ними повноліття.

Підставою для прийняття такого рішення стало те, що діти позбавлені батьківського піклування і перебувають на первинному обліку у відділі з усиновлення та захисту прав дитини служби у справах неповнолітніх за № 2, 3 з 23 травня 2006 року; їх батько –ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, а мати –ОСОБА_1 знаходиться на обліку в нарколога з приводу опійної наркоманії (довідка психоневрологічного диспансеру від 21 березня 2006 року № 204).

Визначення того, яку дитину слід вважати позбавленою батьківського піклування, міститься у статті 1 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування": це діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.

Відповідно до пункту 2.2 Правил опіки та піклування (z0387-99) опіка (піклування) над неповнолітніми дітьми встановлюється, якщо батьки: померли; невідомі; визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.

Опіку (піклування) може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки: судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); понад шість місяців не можуть займатись вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди I -групи) тощо); понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; відмовились від дітей в установленому законом порядку; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні; перебувають під слідством.

В рішеннях судів не зазначено жодної з підстав, з якими чинне законодавство пов’язує набуття статусу дітей, позбавлених батьківського піклування, що тягне за собою встановлення опіки (піклування). Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку про залишення дітей, ОСОБА_4 і ОСОБА_3, без батьківського піклування і перебування на утриманні бабусі ОСОБА_2 на підставі показань свідків, які, зокрема, свідчили про проживання молодшої доньки разом з матір’ю, яка забезпечувала її виховання і догляд. Не отримали оцінки в судовому рішенні показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, а також письмові докази, подані ОСОБА_1 на підтвердження фактів проживання молодшої доньки разом з нею, невживання наркотичних засобів протягом останніх чотирьох років, створення нової сім’ї і очікування народження дитини.

На вказані недоліки не звернув увагу апеляційний адміністративний суд.

Таким чином, судами зроблено висновок про відповідність рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 13 червня 2006 року № 282 вимогам чинного законодавства на підставі неповно з’ясованих обставин справи та без дослідження належних доказів.

Згідно з вимогами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що суд першої інстанції також допустив порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду слід врахувати наведене, більш повно і всебічно дослідити обставини справи, дати належну правову оцінку доводам сторін і показанням свідків, та у залежності від встановленого вирішити спір.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 лютого 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2007 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, треті особи –Управління освіти і науки виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-2442 КАС України (2747-15) .