ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"31" березня 2011 р. м. Київ К-21053/10
|
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Конюшка К.В.
суддів: Бим М.Є.
Гончар Л.Я.
Гордійчук М.П.
Харченка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03.06.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010 року
у справі № 2-а-1766/09/0270 (2-а-1766/09/0270 р.)
за позовом Державної податкової інспекції у м. Вінниці
до товариства з обмеженою відповідальністю "ВГС Ліга ЛТД"
про припинення юридичної особи
ВСТАНОВИВ:
У березні 2009 року Державна податкова інспекція у м. Вінниці звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ВГС Ліга ЛТД"про припинення юридичної особи.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.06.2009 року позовні вимоги задоволено. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03.06.2009 року скасовано, провадження у справі закрито з тих мотивів, що даний спір відноситься до юрисдикції господарських судів.
Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у м. Вінниці оскаржила їх в касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами порушено норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати повністю, а постанову суду першої інстанції - в частині призначення головою ліквідаційної комісії Державної податкової інспекції у м. Вінниці.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний спір відноситься до юрисдикції господарських судів.
Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із названим висновком суду апеляційної інстанції з урахуванням наступного.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР)
та законами України.
Згідно з пунктом 17 статті 11 Закону України від 04.12.1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні"органи державної податкової служби мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою /позовною заявою/ про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.
Статтею 38 Закону України від 15.05.2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"визначено порядок державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, що не пов’язане з банкрутством юридичної особи.
Як установлено частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.
Аналогічне за змістом положення міститься в частині 1 статті 59 Господарського кодексу України, відповідно до якої припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом (436-15)
, - за рішенням суду.
Як визначено частиною 1 статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.
Отже, правовий результат одних і тих самих правових процедур –ліквідації та реорганізації юридичних осіб (суб’єктів господарювання) –у названих нормативних актах визначаються різними, але аналогічними за змістом поняттями. Цивільним кодексом України (435-15)
та Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (755-15)
для цього вживається поняття "припинення юридичної особи", Господарським кодексом України (436-15)
–поняття "припинення діяльності суб’єкта господарювання".
Відповідно до частини 5 статті 111 Цивільного кодексу України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з частиною 7 статті 59 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.
Водночас, частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до частини 2 статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців'юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Таким чином, як Господарський кодекс України (436-15)
, так і Цивільний кодекс України (435-15)
та Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (755-15)
пов’язують момент ліквідації юридичної особи (суб’єкта господарювання), а так само момент її припинення з однією і тією самою подією, а саме - внесенням до державного реєстру запису про припинення такої особи (суб’єкта господарювання).
При цьому, як випливає з частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Таким чином, з моменту втрати юридичною особою цивільної правоздатності ця юридична особа є такою, що припинилася.
За таких обставин, поняття "припинення юридичної особи"означає правовий наслідок втрати такою особою цивільної правоздатності. При цьому всі інші поняття, які використовуються для визначення правового результату втрати юридичною особою цивільної правоздатності, є синонімічними поняттю "припинення юридичної особи".
Отже, будь-які позовні вимоги, спрямовані на втрату юридичною особою цивільної правоздатності, слід визнати різновидами вимог про припинення такої юридичної особи.
Зокрема, позовні вимоги про скасування державної реєстрації суб’єктів господарювання спрямовані на ліквідацію такого суб’єкту як юридичної особи, а отже, на її припинення. Це випливає зі змісту вимог частини 6 ст. 59 Господарського кодексу України, згідно з якою суб’єкт господарювання ліквідується, зокрема, в разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги, спрямовані на втрату юридичною особою цивільної правоздатності, мають бути розцінені як вимоги про припинення юридичної особи, і це, в свою чергу, відповідає повноваженням органу державної податкової служби. А з урахуванням суб’єктного складу сторін та приписів пункту 4 частини 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України справи про припинення юридичної особи за позовами податкових органів є справами адміністративної юрисдикції.
За вказаних обставин ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010 року у даній справі підлягає скасуванню з направленням справи до Вінницького апеляційного адміністративного суду для здійснення апеляційного розгляду.
Крім того, у касаційній скарзі ставиться також питання про скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 03.06.2009 року.
Відповідно до частини 1 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України сторони мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку.
Враховуючи, що постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 03.06.2009 року не переглянута в апеляційному порядку, підстав для її перегляду у касаційному порядку в даний час не вбачається.
Керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)
, суд касаційної інстанції
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010 року в даній справі скасувати, а матеріали справи направити до Вінницького апеляційного адміністративного суду для здійснення апеляційного розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.