К-53282/09 Про визнання права на отримання пенсії та виплату пенсійного забезпечення за минулий час - 31.03.2011 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.05.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2009 у справі за позовом ОСОБА_1 до Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання права на отримання пенсії та виплату пенсійного забезпечення за минулий час, -

У липні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання права на отримання пенсії та виплату пенсійного забезпечення за минулий час.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.05.2009 у задоволенні позову ОСОБА_1. було відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2009 апеляційну скаргу ОСОБА_1. було залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.05.2009 –без змін.

ОСОБА_1. подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.05.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2009 скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 –229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) для зміни чи скасування судового рішення.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"(в редакції від 01.01.2005, чинній на час звільнення позивача) право на пенсію за вислугу років мають:

а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) , які мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше;

б) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) , звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ або служба в державній пожежній охороні.

Враховуючи, що на момент звільнення ОСОБА_1. з органів внутрішніх справ, а саме на 14.03.2005, він не мав 20 років вислугу і не досяг 45-річного віку, підстав для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"не було.

При повторному зверненні, в зв’язку з досягненням 45 років, з заявою про призначення пенсії за вислугу років від 29.08.2006, відповідач правомірно відмовив у призначенні даного виду пенсії, оскільки пунктом "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"(в редакції від 04.04.2006, яка була чинна на момент повторного звернення із заявою про перерахунок пенсії) обов’язковою умовою для призначення пенсії за вислугу років було досягнення 45-річного віку саме на день звільнення зі служби.

Також суди дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав звільнення позивача за підпунктом "б"пункту 65 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) (через хворобу), оскільки особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби через хворобу у разі визнання їх непридатними до військової служби за рішенням військово-лікарської комісії, а ОСОБА_1. згідно свідоцтва про хворобу від 11.02.2005 № 33 окружної військово-лікарської комісії був визнаний обмежено придатним до військової служби. Крім того, після звільнення позивача з органів внутрішніх справ за підпунктом "а"пункту 65 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за віком) із заявами про зміну підстав його звільнення до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області позивач не звертався.

Судами першої та апеляційної інстанції вірно зазначено, що вимоги ОСОБА_1. щодо призначення пенсії по інвалідності, відповідно до статті 18 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб' є теж безпідставними, оскільки в порушення вимог статті 19 вищенаведеного Закону позивачем не надано висновку медико-соціальної експертної комісії щодо групи і причин інвалідності, а також час їх настання.

Враховуючи, вищенаведене суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.05.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2009 у справі за позовом ОСОБА_1 до Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання права на отримання пенсії та виплату пенсійного забезпечення за минулий час - без змін.