Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гордійчук М.П., Гончар Л.Я., Конюшка К.В., Сіроша М.В., Харченка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради на постанову Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 листопада 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради про визнання дій протиправними та відшкодування матеріальної шкоди, завданої при виплаті грошової допомоги, –

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради з позовом, в якому просив стягнути з відповідача недоотримані суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік в сумі 1770 грн. 30 коп., за 2008 рік 2095 грн. 00 коп., відповідно до ч. 5 ст. 12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Постановою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2009 року, позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі.

Визнані неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення виконкому Роменської міської ради по застосуванню при виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2007 рік та 2008 рік у розмірі меншому, ніж встановлено ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення виконкому Роменської міської ради на користь Нужи Сергія Михайловича недоплачену щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій за 2007 році у розмірі 1770 грн. 30 коп., за 2008 рік –2095 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради звернулось з касаційною скаргою, у якій просить ці рішення скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

При цьому касатор посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач ОСОБА_1 є учасником війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивачу щорічно до 5 травня повинна надаватись 5 мінімальних пенсії за віком, як учаснику бойових дій.

Посилання судів першої та апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року (v010p710-08) у справі № 10-рп, якими визнано деякі положення Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), у тому числі, і положення пунктів, якими зупинено на ці роки дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги, колегія суддів вважає помилковим, оскільки ці рішення були прийняті після закінчення строку проведення цієї допомоги.

Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 05 травня), відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином, у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 -2008 роки відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з зазначених вище законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у правовідносинах, що виникли.

За наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах, суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене вище, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2007 -2008 роки є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, –

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради задовольнити частково.

Постанову Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 листопада 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2009 року скасувати.

Прийняти по справі нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради про визнання дій протиправними та відшкодування матеріальної шкоди, завданої при виплаті грошової допомоги - відмовити.

постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та порядку, які встановлені ст. ст. 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.