К-9111/08-С Про визнання правочину недійсним та стягнення суми - 30.03.2011 Прийняття

Державна податкова інспекція у Оболонському районі міста Києва (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства "Катекс"(далі –відповідач-1), суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (далі –відповідач-2) про визнання правочину, укладеного шляхом обміну документами: видаткова накладна № РН від 04 березня 2005 року, податкова накладна № 4/03 від 04 березня 2005 року, між відповідачами недійсним на підставі частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та застосування наслідків, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України –зобов’язання ПП "Катекс"повернути суб’єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_1 кошти, отримані за правочином, у сумі 49743,60 грн.; стягнення з суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 на користь держави вартість товару, отриманого за угодою згідно видаткової накладної № РН від 04 березня 2005 року на загальну суму 49743,60 грн.

Постановою господарського суду міста Києва від 18 квітня 2007 року позов задоволено частково. Визнано недійсним правочин, укладений шляхом обміну документами (видаткової накладної № РН від 04 березня 2005 року, податкової накладної № 4/03 від 04 березня 2005 року) між ПП "Катекс"та суб’єктом підприємницької діяльності-фізичною особою Ткачук Юлією Віталіївною. В решті позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2008 року постанову господарського суду міста Києва від 18 квітня 2007 року в частині задоволення позовних вимог про визнання правочину недійсним скасовано із закриттям провадження у справі в зазначеній частині. В решті постанову господарського суду міста Києва від 18 квітня 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Оболонському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду міста Києва від 18 квітня 2007 року в частині відмови у застосування наслідків, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України, та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2008 року повністю і постановити нове рішення, яким застосувати до ПП "Катекс"та суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Ткачук Юлієї Віталіївни наслідки, передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині визнання правочину недійсним виходив з того, що спірний правочин був укладений ПП "Катекс"з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності). Відмовляючи в задоволенні позову в частині застосування наслідків нікчемності правочину, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом після спливу річного строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України для застосування таких санкцій.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання правочину недійсним та закриваючи провадження у справі в цій частині виходив з того, що позови податкових органів про визнання нікчемного правочину недійсним судовому розгляду не підлягають згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України. При цьому, суд апеляційної інстанції відзначив, що у даному випадку санкції, передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, не можуть бути застосовані через недоведеність направленості оскаржуваного правочину на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, а не через пропущення строку застосування такої конфіскації.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

ДПІ у Оболонському районі м. Києва було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Ткачук Юлієї Віталіївни за період з 01 січня 2004 року по 31 березня 2006 року, за результатами якої складено акт № 742/17-4-2552104280 від 01 вересня 2006 року.

За наслідками перевірки було встановлено, що суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 мала взаємовідносини з ПП "Катекс", а саме: згідно видаткової накладної № РН від 04 березня 2005 року та податкової накладної № 4/03 від 04 березня 2005 року відповідач-1 реалізував відповідачу-2 товар на загальну суму 49743,50 грн., в т.ч. податок на додану вартість 8290,00 грн. Сплата за товар у 2005 році проводилась готівкою, але документально не підтверджена.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статті 207 та 208 Господарського кодексу України. При цьому позивач вказує на те, що ПП "Катекс", укладаючи спірний договір, мало на меті не сплачувати податки, оскільки державна реєстрація вказаного підприємства була скасована рішенням господарського суду міста Києва від 14 серпня 2001 року у справі №28/103, на підставі того, що ПП "Катекс"не звітувало до податкових органів з травня 2000 року. Крім того, актом ДПІ у Святошинському районі № 1 від 22 серпня 2002 року було анульовано свідоцтво про реєстрацію як платника подану на додану вартість ПП "Катекс".

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання правочину недійсним на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пунктів 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину.

Як вбачається з витягу з ЄДРПОУ № 13-1324 (арк. справи 43), станом на 19 березня 2007 року ПП "Катекс"значилося в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

При цьому, суд касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про те, що позивач звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності правочину, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України, після спливу річного строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України для застосування таких санкцій, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2007 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2008 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2008 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.