Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Гашицького О.В., Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим про зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну соціальну допомогу як дитині війни за 2008-2009 роки, -

У вересні 2009 року ОСОБА_1. звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог вказувала, що відноситься до категорії "діти війни"та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на те, що такі виплати їй не проводяться у розмірі, встановленому вказаною статтею, позивач просила поновити пропущений строк для звернення до суду, зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2008-2009 роки та проводити в майбутньому нарахування цієї допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Постановою Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 23 листопада 2009 року позов задоволено частково.

Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим незаконними та зобов’язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 15 вересня 2008 року по 01 вересня 2009 року в розмірі 1291,60 грн. та проводити в майбутньому нарахування цієї допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року це судове рішення змінено та зобов’язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни за період з 01 вересня по 31 грудня 2008 року в сумі 395,20 грн. та з січня по вересень 2009 року у розмірі 896,40 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Згідно з п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"викладено в наступній редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону (2195-15) та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів." Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про те, що у 2009 році до спірних правовідносин не повинні застосуватись стаття 71 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VІ "Про Державний бюджет України на 2009 рік"та Постанова Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 (530-2008-п) "Про питання соціального захисту окремих категорій громадян".

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"(у редакції від 18.11.2004р., чинній у 2009 році), дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Статтею 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік"Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) .

Також судами попередніх інстанцій правильно не були взяті до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

В той же час судом першої інстанції було допущено порушення правил застосування норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення цього спору.

Так, суд зобов’язав відповідача проводити в майбутньому нарахування цієї допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

При цьому судом не були враховані положення ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зі змісту наведеної правової норми видно, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Таким чином, колегія суддів вважає, що адміністративний суд не може розглядати вимоги щодо зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчиняти дії у майбутньому у зв’язку із вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій.

Проте це порушення було виправлено апеляційним судом, який змінив постанову районного суду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції дав правильну правову оцінку обставинам у справі, перевірив обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування конкретних сум соціальної допомоги, і дійшов обґрунтованого висновку щодо часткової зміни постанови суду першої інстанції.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги зроблених судами попередніх інстанцій висновків не спростовують.

Оскаржуване рішення апеляційного суду, а також рішення суду першої інстанції в частині, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року та постанову Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 23 листопада 2009 року в частині, яка залишена без змін зазначеною постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.