Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гордійчук М.П., Гончар Л.Я., Конюшка К.В., Сіроша М.В., Харченка В.В.

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи ТОВ "Техноінвесткомплект" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2008 року у справі за позовом Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Техноінвесткомплект" про стягнення заборгованості в сумі 5355гр. 95 коп., –

У червні 2008 року Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до ТОВ "Техноінвесткомплект" про стягнення 5355гр. 95коп. –суми несплачених штрафних санкцій за недотримання у 2007 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Постановою господарського суду Сумської області від 07 липня 2008 року в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2008 року апеляційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено. Постанову господарського суду Сумської області від 07 липня 2008 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено, стягнуто на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з відповідача 5355 гр. 95 коп. господарських санкцій за недотримання у 2007 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права позивач ставить питання про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(далі –Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів"(форма №10-ПІ поштова річна) за 2007 рік повинен був створити у 2007 році 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 26 осіб), а фактично на підприємстві не було працевлаштовано жодного інваліда.

Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У зв’язку з цим, на думку позивача, до відповідача повинні бути нараховані суми несплачених штрафних санкцій у розмірі 5355гр. 95коп.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 року N314 (314-95-п) , робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності з п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) , підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда (п. 14 Положення (314-95-п) ).

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Судами встановлено, що докази про те, що протягом 2005 року відповідач надавав зазначеним органам інформацію щодо наявності вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів відсутні.

Таким чином, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) покладає на підприємство обов’язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону, а ті, в свою чергу, зобов’язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

Враховуючи вимоги Закону, підприємство може бути звільнено судом від відповідальності щодо сплати штрафних санкцій за невиконання 4% нормативу працевлаштування інвалідів, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів та включило їх до колективного договору, провело атестацію робочих місць з відповідними державними установами, своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Отже, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що відповідачем у 2007 році не було вжито заходів зі створення робочих місць для інвалідів та не повідомлено органи працевлаштування інвалідів про створення відповідних робочих місць, що унеможливило направлення цими органами до підприємства відповідача інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвесткомплект" відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та порядку, які встановлені ст. ст. 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.