2-3540/06 Про стягнення заборгованості грошової допомоги при звільненні, заборгованості грошової компенсації за речове майно і грошового забезпечення за весь час затримки виплати грошової допомоги - 29.03.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Рівненської області від 07 грудня 2006 року у справі за його позовом до Державної податкової адміністрації у Рівненській області про стягнення заборгованості грошової допомоги при звільненні, заборгованості грошової компенсації за речове майно і грошового забезпечення за весь час затримки виплати грошової допомоги, -

У лютому 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Державної податкової адміністрації у Рівненській області про стягнення заборгованості грошової допомоги при звільненні в розмірі 6 882 грн; стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 2 443,36 грн; стягнення грошового забезпечення за весь час затримки виплати грошової допомоги в розмірі 45 526,75 грн.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 01 вересня 2006 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість грошової допомоги при звільненні в розмірі 6 882 грн та заборгованість стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 2 312,46 грн, а всього 9 194,46 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 07 грудня 2006 року скасовано постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 01 вересня 2006 року в частині стягнення на користь позивача заборгованості грошової допомоги при звільненні в розмірі 6 882 грн. В задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В частині стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно постанову суду першої інстанції змінено, зменшивши розмір грошової компенсації з 2 312,46 грн до 462,50 грн.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1. з 14.04.1983 року по 01.06.1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з якої був звільнений за власним бажанням. При звільненні йому виплачено вихідну допомогу в розмірі 6971250 купонів.

З 01.06.1998 року по 02.07.2003 року позивач проходив службу в органах податкової міліції, з якої був звільнений у запас через хворобу. В календарному обчисленні вислуга складала 17 років 08 місяців 16 днів. Відповідно до пункту 7 грошового атестату ОСОБА_1. сума розрахованої вихідної допомоги при звільненні за 17 років вислуги становить 9 749, 50 грн. 29 липня 2003 року позивачу виплачено грошову допомогу при звільненні з органів податкової міліції в розмірі 2 867, 50 грн. У виплаті решти –6 882,00 грн, йому відмовлено з посиланням на те, що при звільненні з органів внутрішніх справ у 1994 році він вже отримував грошову допомогу.

Задовольнивши позовні вимоги в частині стягнення недоотриманої грошової допомоги при звільненні, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання такої допомоги у відповідності до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" (393-92-п) , оскільки зазначена постанова на день його звільнення за власним бажанням без набуття права на пенсію з органів внутрішніх справ у 1994 році не передбачала виплату грошової допомоги при звільненні за власним бажанням.

Відмовляючи в позові у цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач при звільненні з органів внутрішніх справ у 1994 році отримав таку грошову допомогу, а при повторному звільненні вихідна допомога за весь період служби виплачується лише за умови її неотримання раніше.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок апеляційного суду помилковим.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"(в редакції, на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ) військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби, членам сімей відповідних категорій військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та пенсіонерам з їх числа, які втратили годувальника, виплачується допомога в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" (393-92-п) (в редакції, на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.

На час звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ 01 червня 1994 року він не набув права на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" (2262-12) , а тому й не набув право на отримання грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 9 вказаного Закону.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"( в редакції, на час звільнення позивача з органів податкової міліції) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) , які звільняються зі служби, членам сімей відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) , та пенсіонерам з їх числа, які втратили годувальника, виплачується допомога в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" (393-92-п) ( в редакції, на час звільнення позивача з органів податкової міліції) передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі (в органах) виплачується грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на час звільнення зі служби в податковій міліції ОСОБА_1. набув право на грошову допомогу, передбачену статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", й правомірно стягнув недоплачену грошову допомогу при звільненні в розмірі 6 882 грн на користь позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно, то слід зазначити наступне.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що після звільнення зі служби в податковій міліції ОСОБА_1. не було виплачену грошову компенсацію за неотримане ним речове майно на суму 2 312, 47 грн.

Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суди виходили з того, що позивач під час проходження служби в органах податкової міліції в порушення Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) не був належним чином забезпеченим форменим одягом, а тому у відповідності до "Положення про порядок забезпечення, обліку та видачі речового майна в підрозділах податкової міліції а навчальних закладах державної податкової служби"має право на отримання грошової компенсації. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі вимоги підлягають задоволенню лише в межах трирічного строку позовної давності.

Колегія суддів з такими висновками судів погодитись не може.

Відповідно до вимог частин 8 й 9 статті 24 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"особи начальницького складу податкової міліції мають формений одяг та знаки розрізнення і забезпечуються ними безкоштовно. Опис і зразки форменого одягу, знаків розрізнення начальницького складу податкової міліції затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України неодноразово приймалися постанови, які регулювали вказане питання, зокрема: постанова від 09 грудня 1993 року №1022 "Про формений одяг посадових осіб органів державної податкової служби" (1022-93-п) ; постанова від 20 травня 1997 року №469 "Про формений одяг осіб начальницького складу підрозділів податкової поліції Державної податкової адміністрації" (469-97-п) , яка втратила чинність на підставі постанови від 17 червня 1998 року №919 "Про форму одягу осіб начальницького складу підрозділів податкової міліції органів державної податкової служби" (919-98-п) , яка також втратила чинність на підставі постанови від 17 листопада 2001 року №1515 "Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції" (1515-2001-п) .

Вказані Закон та постанови Кабінету Міністрів України не передбачали отримання грошової компенсації за не отриманий особами начальницького складу податкової міліції формений одяг.

Зазначеними постановами постановлено Державній податковій адміністрації України затвердити Положення, яке б регулювало питання форменого одягу осіб начальницького складу підрозділів податкової міліції.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 24 липня 1998 року №356 затверджено Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння форменого одягу осіб начальницького складу підрозділів податкової міліції державної податкової служби, пунктом 28 якого було передбачено, що виплата грошової компенсації за предмети форменого одягу, взуття та знаки розрізнення здійснюються тільки при наявності джерела фінансування.

Вказаний Наказ втратив чинність на підставі наказу Державної податкової адміністрації України від 22 жовтня 2003 року №501, яким затверджено Положення про порядок забезпечення, обліку та видачі речового майна в підрозділах податкової міліції та навчальних закладах державної податкової служби України, підпунктом 1.2 пункту 1 якого формений одяг віднесено до заходів речового забезпечення, а підпунктом 2.17 пункту 2 якого було передбачено, що при звільненні осіб начальницького складу з державної податкової служби України за віком, хворобою, скороченням штатів видані предмети речового майна особистого користування, термін носіння яких не вийшов, не повертаються, їх вартість не відшкодовується.

Зазначеним особам за невидані предмети речового майна з дня належності і до дня звільнення виплачується грошова компенсація у розмірі вартості речового майна пропорційно встановленим термінам носіння. Виплата компенсації замість належних до отримання предметів речового майна особам начальницького складу податкової міліції проводиться за наявності джерела фінансування.

Таким чином, зазначеними актами Державної податкової адміністрації України було передбачено, що умовою для виплати компенсації замість форменого одягу особам начальницького складу податкової міліції було наявність фінансування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з обставин справи, фінансування Державної податкової адміністрації у Рівненській області на виплату вказаної компенсації не проводилось.

З огляду на викладене, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно відсутні.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та зміну судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Рівненської області від 07 грудня 2006 року скасувати.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 01 вересня 2006 року змінити. Скасувати її в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації у Рівненській області про стягнення грошової компенсації за неотримане речове в розмірі 2 312,46 грн. В цій частині позову відмовити.