Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Гаманка О.І.

суддів Загороднього А.Ф.

Заїки М.М.

Ліпського Д.В.

Тракало В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради на постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 26 січня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги до 05 травня, -

У серпні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2004 - 2006 роки у розмірі 5231,60 грн.

Постановою Артемівського районного суду м. Луганська від 26 січня 2007 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2007 року, позов задоволено частково. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради на користь ОСОБА_1. заборгованість по виплаті щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2005-2006 року в розмірі 4652 грн. В решті позову відмовлено

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів у справі та ухвалити нове про відмову у позові

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є інвалідом війни 2 групи та відповідно до вимог статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 05 травня має право на одержання щорічної разової грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

У 2004, 2005 та 2006 році позивач отримав щорічну разову грошову допомогу до 05 травня з врахуванням обмежень, встановлених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що зменшення розміру щорічної допомоги суперечить вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Крім того, звуження змісту та обсягу цих гарантій шляхом прийняття нових законів або внесенням змін до чинних законів є порушенням статті 22 Конституції України.

Однак, з такими висновками судів погодитись не можна.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 (3551-12) року.

Статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) встановлено, що щорічно до 05 травня інвалідам війни 2 групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Статтею 17-1 зазначеного Закону передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Відповідно до вимог статті 17 Закону фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону (3551-12) , здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Законами України про Державний бюджет України встановлювався на відповідний рік розмір щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Зазначені закони України не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій, інвалідам війни.

Отже, для вирішення цього спору судам необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Проте, звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.

Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, при наявності однопредметного акту, застосовується акт, який прийнятий пізніше у часі. Отже, застосуванню підлягали розміри виплат, встановлені Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки ці Закони були прийняті пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та були чинними протягом 2004 -2006 років на період проведення спірних виплат.

Таким чином, виплативши позивачу разову грошову допомогу до 05 травня за 2004-2006 роки у розмірі, встановленому Законом України Про Державний бюджет на відповідний рік, відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та на підставі діючого на час виникнення спірних правовідносин закону.

З урахуванням наведеного та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради задовольнити.

Постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 26 січня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2007 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги до 05 травня відмовити.

постанова оскарженню не підлягає.