Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Гаманка О.І.

суддів Загороднього А.Ф.

Заїки М.М.

Ліпського Д.В.

Тракало В.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2004 року у справі за його позовом до Волноваського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення сум заборгованості при звільненні, -

У травні 2004 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Волноваського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення сум заборгованості при звільненні.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив суд зобов’язати відповідача виплатити йому грошову допомогу при звільненні з органів внутрішніх справ в сумі 9 562,50 грн; грошову компенсацію за формений одяг в сумі 4 843,34 грн; середній заробіток за три місяці у зв’язку з несвоєчасною виплатою заборгованості при звільненні в сумі 2 295 грн; різницю в заробітку за новим місцем роботи і середньомісячним заробітком за три місяці в сумі 1 527,70 грн, 5 000 грн моральної шкоди.

При розгляді справи в суді першої інстанції відповідач визнав позов в частині виплати на користь ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ в сумі 9 562,50 грн та грошової компенсації за формений одяг в сумі 4 843,34 грн.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 02 червня 2004 року позов задоволено частково. Стягнуто з Волноваського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні з органів внутрішніх справ в сумі 9 562,50 грн; грошову компенсацію за формений одяг в сумі 4 843,34 грн; середній заробіток за три місяці у зв’язку з несвоєчасною виплатою заборгованості при звільненні в сумі 2 295 грн; різницю в заробітку за новим місцем роботи і середньомісячним заробітком за три місяці в сумі 1 527,70 грн, а всього 18 228,54 грн. Стягнуто в дохід держави державне мито в розмірі 182,29 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2004 року скасовано рішення Волноваського районного суду Донецької області від 02 червня 2004 року в частині стягнення середнього заробітку за три місяці у зв’язку з несвоєчасною виплатою заборгованості при звільненні в сумі 2 295 грн та різниці в заробітку за новим місцем роботи і середньомісячним заробітком за три місяці в сумі 1 527,70 грн. В задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. В частині стягнення в дохід держави державного мита в розмірі 182,29 грн рішення суду змінено та стягнуто з відповідача на користь держави державне мито в розмірі 144,05 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права в частині відмови в позові, просить скасувати судове рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1. з 1980 року по 26.12.2003 року проходив службу в органах внутрішніх справ. При звільненні зі служби відповідачем не було проведено відповідний грошовий розрахунок з позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за три місяці у зв’язку з несвоєчасною виплатою заборгованості при звільненні в сумі 2 295 грн та різниці в заробітку за новим місцем роботи і середньомісячним заробітком за три місяці в сумі 1 527,70 грн, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено норми статті 117 Кодексу законів про працю України.

Відмовивши у задоволенні позову у вказаній частині, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що норми Кодексу законів про працю України (322-08) на дані правовідносини не поширюються.

Так, спеціальним законодавством урегульовані питання, пов’язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням). До таких законодавчих актів належать, зокрема, Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" (565-12) , Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (114-91-п) , Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ Української РСР, затверджений Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 травня 1991 року (1368-12) тощо.

Значеними нормативно-правовими актами не передбачено стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилання позивача на застосування при вирішенні спору статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними, оскільки відповідно до положень статті 3 Кодексу законів про працю України він регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності і на спірні правовідносини не поширюється.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2004 року у справі за його позовом до Волноваського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення сум заборгованості при звільненні –без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.