Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів – Мироненка О.В.

Горбатюка С.А.

Мороз Л.Л.

Мойсюка М.І.

Малиніна В.В.

провівши письмовий розгляд справи за позовом ОСОБА_5 до Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України. Управління прані та соціального захисту населення Шепетівської районної державної адміністрації Хмельницької області про стягнення недоплаченої грошової допомоги учаснику війни за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Шепетевської районної державної адміністрації постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2008 року,

У листопаді 2007 року позивач звернувся в суд із позовом до Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України. Управління прані та соціального захисту населення Шепетівської районної державної адміністрації Хмельницької області про стягнення недоплаченої грошової допомоги учаснику війни за 2005-2007 роки в розмірі 3148.18 грн.

Постановою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2008 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачі звернулися зі скаргами до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду 14 жовтня 2008 року апеляційні скарги відповідачів задоволені частково, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Зобов’язано відповідача провести позивачу виплату недоплаченої у 2007 році разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі 1175,18 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судове рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, в задоволенні позову слід відмовити.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач має право на пільги, передбачені ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня виплачується грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до вимог ст. 14 Закону № 3551-ХІІ передбачено, що інвалідам війни 3-ї групи виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.

Згідно ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"09.07.2003 року № 1058-1V мінімальний розмір пенсії встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Мінімальна пенсія за віком становила у 2005 році –332 грн., у 2006 році –359 грн., у І кварталі 2007 року –380 грн., з квітня 2007 року –410 грн. Рішеннями Конституційного Суду України №20-рп/2004 від 01 грудня 2004 року (v020p710-04) та № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , тобто є неконституційними положення ст. 44 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік"та ст. 29 "Про державний бюджет України на 2007 рік", якими було обмежено щорічну допомогу учасникам війни.

На період виникнення правовідносин, що є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій, інвалідам війни. Дія цих актів частково припинялася та відновлювалася у зв`язку із внесенням поточних змін у законодавство.

Таким чином, для вирішення цього спору суду необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах в певний проміжок часу.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

У пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційний Суд України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

За наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними нормами статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"в період з 01 січня по 09 липня 2007 року, коли ця норма рішенням Конституційного Суду України №6–рп/2007 (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007 була визнана неконституційною і дія статті 14 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ була відновлена.

Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач повинен був виплатити позивачу щорічну грошову допомогу до 5 травня у 2004 та 2007 роках в розмірі, встановленому Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) для учасників війни 3 групи.

Такий висновок суду є помилковим, оскільки норми, якими встановлювався розмір допомоги у 2004 та 2007 роках, були визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення відповідних рішень Конституційного суду України №20-рп/2004 від 01 грудня 2004 року (v020p710-04) та № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) від 09 липня 2007 року, а виплати щорічної разової грошової допомоги здійснювалися до 5 травня відповідного року –в періоди коли наведені норми були чинними, а їх виконання обов'язковим для відповідача.

Таким чином, дії відповідача на час виплат позивачу зазначеної Законом № 3551-ХІІ (3551-12) одноразової грошової допомоги у 2004 та 2007 роках були правомірними та узгоджувалися з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України.

Оскільки невиплата позивачу зазначеної допомоги у повному розмірі викликана не протиправними діями відповідача, а прийняттям законодавцем неконституційних положень, то захист його порушених прав щодо отримання недоплаченої суми може відбуватися лише в порядку визначеному частиною 3 статті 152 Конституції України шляхом звернення з позовом про відшкодування шкоди.

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно та правильно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, відповідно до повноважень, наданих статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення судів попередніх інстанцій і постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Шепетевської районної державної адміністрації задовольнити частково.

Постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2008 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.