Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів – Мироненка О.В.

Горбатюка С.А.

Мороз Л.Л.

Мойсюка М.І.

Малиніна В.В.

провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_5 до Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області про визнання неправомірними дії, стягнення по недоплаченої суми допомоги на оздоровлення за касаційною скаргою Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області на постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 23 лютого 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2009 року,

У вересні 2008 року позивач звернувся в суд із позовом до Центрально-Міського Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області про визнання неправомірними дії, стягнення по недоплаченої суми допомоги на оздоровлення за 2000-2007 роки. Свої вимоги мотивує тим, що він має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом 2 групи і перебуває на обліку у відповідача. Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 3 групи –5 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплат. Однак, порушуючи вимоги ст. 124 Конституції України відповідачем не в повному обсязі здійснено нарахування та виплату зазначеної допомоги на оздоровлення за 2000-2007 роки.

Постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 лютого 2009 року позов задоволено частково. Визнано дії відповідача щодо відмови позивачу в перерахунку та виплаті недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 роки неправомірними. Стягнуто з відповідача недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 роки. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду 26 червня 2009 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і повинна виплачуватися щорічна грошова допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Всупереч вимогам Закону, який пов’язує розмір цих виплат із мінімальною заробітною платою, соціальні виплати у вказаний період він отримував в розмірах, визначених Постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836 (836-96-п) та від 12.07.2005 року №562 (562-2005-п) .

Відповідно до ст. 48 Закону України N 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що є інвалідами 2 групи, виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлений постановою Кабінету Міністрів України №836 (836-96-п) у 1996 році розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, суд вірно врахував те, що в даному випадку при виникненні колізії підлягають застосуванню норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив про те, що розмір виплат, передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначається не постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) і постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до положень якої позивачу має виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Статтею 63 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"передбачено, що фінансування витрат, пов’язаних реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, а управління праці соціального захисту населення стосовно виплат щорічної допомоги на оздоровлення розпорядниками бюджетних коштів в розумінні п.36 ч.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України.

Згідно ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"№3235 від 20.12.2005р. дію абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого части першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частин четвертої та частин сьомої статі 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) на 2006 рік зупинено.

Відповідно до ст..76 Закону України від 15,03. 2007 року №749-У "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007рік" (749-16) передбачений мінімальний розмір заробітної плати з 1.07.2007р. –440грн., тому розмір щорічної допомоги на оздоровлення недоотриманої позивачем за 2007 рік склав 2080,00 грн. з розрахунку (440грн. х5)-120 грн.

Задовольняючи частково позов, суд правильно застосував положення ст. 99 КАС України та вірно зазначив про те, що відповідач зобов’язаний був нарахувати та виплатити позивачу недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2003,2004,2005,2007 роки на загальну суму 5776,60 грн., як громадянину, постраждалому від наслідків Чорнобильської катастрофи, відповідно до вимог ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області залишити без задоволення, постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 23 лютого 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.